Була зима, скрізь сніг і мороз. Бублик із Зубомилою ліпили сніговика в саду.
— Бублику, ти ж бо труба, — пробурмотіла Зубомила, коли побачила, куди він поставив свого сніговика. — Так татко, мабуть, на роботу не поїде.
— Хе-хе-хе, — розсміявся Бублик і насадив своєму сніговику на голову каструлю. — Ось і все. Чому ти думаєш, що я його поставив прямо на виїзді з гаража? Нехай і він трохи зиму відчує, хе-хе-хе.
Зубомила махнула на нього рукою й пішла шукати гілочку, щоб зробити своїй сніговичці волосся. Її сніговик був насправді — сніговичка. Вона підійшла до куща, який ріс біля сараю.
— Ой, подивися, Бублику, яка краса! — показувала Зубомила на бурульки, що висіли вздовж даху.
— Ого, дивися-но, — насторожився Бублик і одразу кинувся до бурульки. Дах був низенький, тож йому легко вдалося її зламати. Спершу він спробував її на смак, але вона зовсім не мала смаку. Потім він помахав нею в руці й на весь Страшиднів гукнув:
— Я чаклун снігу й льоду! Всі тремтіть, бо цією чарівною бурулькою перетворю вас на лід!
— Та не вигадуй, — пробурчала Зубомила.
— Ось тебе, нахабне страховисько, зараз перетворю на сніговика. На мою команду, бурулько, дивись — нехай ти станеш сніговою кулею!
Бублик помахав бурулькою, але нічого не сталося.
— Хочеш побачити ще крутіше чаклунство, ти, чаклуне? — запитала Зубомила.
— Яке?
— Тоді ходімо додому і свою чарівну бурульку не забудь узяти.
Вдома вони познімали зимові куртки та штани. Зубомила принесла каструлю.
— Ну що, чаклуне снігу й криги, клади бурульку сюди, — сказала Зубомила.
Бублик поклав бурульку в каструлю.
— Ну й ну, от це так чаклунство. Бурулька в каструлі, — пирхнув Бублик за мить.
— Кожне чаклунство триває трохи часу, Бублик.
— Чаклуне снігу й льоду, ти хотіла сказати, — поправив він її.
— Скоріше чаклуне води. Дивись, — сказала Зубомила й показала на каструлю.
З бурульки стала вода.
— Ні, я чаклун льоду та снігу. Це моя бурулька, — бурчав Бублик і махав руками у воді, намагаючись її впіймати.
— Воду не впіймаєш, вона ж рідка, — казала Зубомила.
— Це не так, щойно була твердою.
— А може бути ще й газоподібною, — озвався позаду татко, який уже давно слухав їх із кухні.
— Як це? — здивувався Бублик.
Татко взяв каструлю, поставив її на плиту й повернув ручку. За мить вода в каструлі почала кипіти, і з неї пішла пара. Ще трохи — й у каструлі майже нічого не залишилося.
— Моя бурулька! Її нема! Вона зникла через тебе! — вигукнув Бублик.
— Вона не зникла. Вона просто перетворилася на пару, — пояснив татко.
— Пару? А куди ж поділася та пара?
— Пара піднімається вгору. Уся вода випаровується: вода з моря, вода зі ставка і вода з каструлі. Уся та пара летить вгору, де з неї утворюються хмари. Там пара знову стає рідиною — дощем, і цей дощ повертається назад на землю, у моря, ставки…
— І в каструлю також? — перебив Бублик татка.
— Якщо залишиш її надворі, коли піде дощ, то й у каструлю повернеться, — засміявся татко. — А якщо залишиш її там на сонечку, сонце знову випару́є воду. І так усе повторюється знову і знову. Це називається колообіг води. Тут немає ніяких чарів, наш маленький чаклуне.
— Але ж бурульки з неба не падають. А звідки вони беруться? — спитав Бублик.
— Вода має три стани: твердий, рідкий і газоподібний, — пояснив татко. — Твердий стан — це твоя бурулька. Це вода, яка замерзла. З неї утворюється лід.
— Я це знаю. Мама в морозильнику робить кубики льоду, коли влітку готує холодну воду з лимоном, — пригадав Бублик.
— Так, це замерзла вода. І замерзла вода теж може падати з неба.
— Авжеж, — озвалася Зубомила. — Як сніг або град.
— Саме так. Коли дощ у хмарах дуже охолоджується, то взимку з нього випадає сніг, а влітку — град, — додав татко.
— Тобто якщо я хочу взяти воду в руки, мені треба спочатку дати їй замерзнути? — уточнив Бублик.
— Так, бо вода не має власної форми, — сказав татко. — Але рідку воду ти можеш набрати в долоні або у горнятко. У горнятку вона приймає форму горнятка, а в долонях — форму твоїх долонь. І за цією формою вона може навіть замерзнути.
— Ого! Тоді я буду чаклуном води, якщо з нею можна робити стільки див! — зрадів Бублик і одразу набрав трішки води у формочку, щоб винести її за двері й спробувати заморозити.
А Зубомила рушила до морозилки, бо їй дуже захотілося морозива.
А татко надав перевагу гарячому чаю. На морозиво взимку ще буде вдосталь часу — нехай воно краще залишиться на літо.
