Діана та Людмила були двійнятами. Зазвичай вони були найкращими подружками: ділилися секретами, одягом та посмішками. Але сьогодні вони посварилися. Причиною став яскраво-червоний купальник.
Мама принесла дві однакові пакунки. «Дивіться, доньки! Нові купальники для басейну в п’ятницю!» — радісно оголосила вона.
Людмила була в захваті. А ось обличчя Діани стало похмурим.
— Знову одне й те саме? — вибухнула вона. — Хіба я не можу мати щось своє, окреме? У мене ж нещодавно було день народження! Це мав бути тільки мій подарунок!
Ні пояснення мами про зручність, ні слова батька про красу однаковості не допомогли. Діана пішла спати, надувшись, а наступного дня не бажала ні з ким розмовляти.
У четвер ввечері з кімнати дівчаток почувся розпачливий крик. Діана, збираючи речі, знайшла свій червоний купальник… розрізаний навпіл гострими ножицями.
— Дивіться! Погляньте! — плакала вона, показуючи зіпсовану річ батькам. — Хто це міг зробити?
Підозра впала на Людмилу. Її викликали на розмову.
— Людмило, ти знаєш щось про це? — запитала мама суворо.
— Ні! — відповіла дівчинка, і в її очах читалася щира розгубленість.
— А хто ж тоді? Хіба я? Або тато? — мама не відступала. — Може, ти образилася через ту сварку?
Людмила тільки заперечно хитала головою, але в її очах вже стояли сльози. Мама, не знайшовши інших доказів, вирішила покарати «винуватцю». Вона забрала цілий купальник у Людмили і віддала його Діані.
— А ти підеш у старому. За свій вчинок.
Коли двері за мамою зачинилися, у кімнаті повітря стало густим від напруження. Людмила не витримала і ринула в сльози.
— Це ти! — прошепотіла вона, дивлячись на сестру. — Ти сама це зробила! Зізнайся!
Діана спочатку мовчала, але потім, вважаючі, що вони самі у кімнаті, не стримала зловтішливої усмішки.
— Так, я, — тихо сказала вона. — І план спрацював ідеально. Тепер купальник тільки один, і він — мій. А ти виглядаєш винуватицею. Навіть якщо розкажеш мамі — вона тобі не повірить.
Вона не помітила, як двері до кімнати, що не були повністю зачинені, тихенько відчинилися. На порозі стояла мама. Її обличчя було серйозним і сумним.
— Людмилі я могла б не повірити, — тихо промовила вона. — Але своїм вухам я довіряю.
Діана завмерла. Увесь її хитрий план розсипався за мить.
Покарання було справедливим і суворим. Діана повернула купальник сестрі. А в п’ятницю, коли вся родина поїхала в басейн, вона залишилася вдома. «Ти втратила не купальник, Діано, — сказала мама. — Ти втратила довіру. І це набагато важче повернути».
Людмила ж того дня світилася від щастям. Не тому, що мала найкрасивіший купальник (хоч він і справді був чудовим). А тому, що справедливість перемогла. Вона пильно дивилася на воду і думала про сестру, сумуючи за нею. Але розуміла: іноді, щоб оцінити щирість поруч, потрібно на мить її втратити.
А Діана, сидячи вдома, нарешті зрозуміла: бажання бути особливою — це нормально. Але шлях до цього ніколи не лежить через обман та зраду найближчої людини. Справжня індивідуальність починається не з іншого купальника, а з чесного серця.
