Казки про ведмедів

У всьому місті вже всі давно лягли спати. Була глибока ніч. У вікнах не світилося жодне світло. На небі лише блищали зірки і гойдався місяць. Але все ж таки хтось був хто не спав! На верхньому поверсі одного будинку в дитячій кімнаті. Де ж діти, ті вже давно спали. Той хтось стояв біля вікна кімнати і був на варті. Плюшевий ведмедик.

Міша і Ріша були два білі ведмеді. Вони жили за Полярним колом. Це місце, де дуже холодно і сніжно цілий рік. Їм дуже подобалося там жити, тому що вони любили холод і мороз. Але оскільки вони були непосидючими і розумними ведмедями, вони завжди про щось думали. Одного разу вони бігли на гору і скочувалися вниз на животі, іншого разу намагалися з’ясувати, хто зловить більше риби або хто краще сховається в снігу. Вони завжди щось вигадували, їхня уява не мала меж. Коротше кажучи, їм ніколи не було нудно.

Любі діти, ви, напевно, пам’ятаєте доброго ведмедика Василя, який любив рибалити і пекти медівники, адже кожен ведмедик полюбляє мед. Ідучи одного разу рибалити, він потоваришував з білочкою  Наталкою, яка склала йому компанію. Білочка Наталка не боялася його, як інші тварини в лісі. Вона відчувала, що він був хорошим ведмедиком, і їй було з ним весело.

В одній лісовій хатинці жив ведмедик Василь, який, хоч і полюбляв мед, більш за все любив  рибалити. Це було його велике захоплення. Тому щосуботи він брав відро й вудку і ходив ловити рибу на чисте озеро посеред свого лісу. Спійманих рибок він відпускав назад до озера, але йому подобалося перевіряти, чи хтось клюне на його вудку. Хоча ведмедик був дуже великим, і багато тварин боялися його, всередині він був добрим хлопцем із чистим серцем.

Коли почалася весна, різні тварини почали прокидатися від зимового сну. Одним з них був великий ведмідь Барні. Всю зиму він спав у своїй таємній барлозі. Але коли зима закінчилася, він вийшов, потягнувся і почав шукати, щоб поїсти. Йому дуже захотілося меду. Але він не знав, що йому потрібно зробити, щоб ним поласувати.

Маленьке ведмежа, якого всі називали Міша, гуляв лісом. Він наспівував кроки, підстрибував туди-сюди, спостерігав за білками на деревах, а коли на лісовій стежці з’являлася велика палиця, відкладав її вбік. Йому дуже подобалися ці прогулянки. Він йшов у своєму власному темпі. Іноді він відпочивав у моху і насолоджувався приємною тишею, яка панувала в лісі. Одного разу, коли Міша під час такої прогулянки сів біля дерева, його щось здивувало.