Початок вересня для сестер Софійки (3-Б) та Насті (6-А) щороку перетворювався на справжню ранкову катастрофу. Під час канікул вони звикли спати, доки сонце не зазирало в усі куточки кімнати. А тепер треба було вставати дуже рано!
Щовечора обидві клялися мамі, що завтра встануть з першим дзвінком будильника. Але вранці відбувалося одне й те саме. Будильник гудів, мама намагалася розбудити, а дівчата бурмотіли «зараз, зараз»… і засинали знову. «Ще п’ять хвилин!» — обіцяли вони собі, а прокидалися коли на годиннику було вже 7:30!
Починався шалений марафон: летіти в душ, шукати дві однакові шкарпетки (ніколи не знаходили), хапати бутерброд і мчати до школи. Софійка забігала в клас червона, заспана і через десять хвилин після дзвінка. Пані вчителька лише хитала головою. Настя приходила на перший урок з неохайною зачіскою та без зошита.
Мама, втомлена від постійних скарг із школи, оголосила нові правила.
— Із завтрашнього дня будете виходити зі мною. О 6:45 чекаю вас біля дверей. Зрозуміло?
Для дівчат це звучало як вирок. Наступного ранку о сьомій годині вони, сонні й похмурі, вже стояли біля зачиненої школи. У дворі було пусто, тихо й холодно. Єдиними свідками їхнього героїзму були пан двірник Дмитро Іванович, що замітав доріжку, та пані Марія, яка мила підлогу.
— Ого, які ранні пташки! — жартував Дмитро Іванович. — Може, ключі вам віддам? Ви відкриєте школу, а я ще годинку посплю?
Перші дні вони просто сиділи на лавочці, дрижачи від ранкового холоду, проклинаючи весь світ. Але потім сталося диво. Коли нема чого робити, а спати вже не хочеться, мозок починає працювати. Дівчата помітили, як гарно сходить сонце над шкільним стадіоном. Пані Марія пригостила їх домашнім печивом. А ще вони встигали… підготуватися до уроків! Подивитися правила, прочитати параграф.
Через тиждень школярки вставали вже самі, раніше ніж мама. І не тому, що їх змушували. Просто вони відкрили для себе маленькі радості ранку: спокійну тишу, час для себе, смачний, не поспішний сніданок, який вони встигали приготувати для всієї сім’ї. Вони навіть почали змагатися, хто придумає кращий бутерброд.
Коли дзвінок о восьмій збирав учнів у клас, Софійка і Настя вже були тут: спокійні, охайні, з виконаним домашнім завданням і цікавістю в очах. Вони вже не боялися ранку. Вони ним володіли. Дівчатка зрозуміли, що справжня пунктуальність — це не вміння швидко збиратися, а вміння розпочати день так, щоб нікуди не треба було поспішати.
