Був звичайний шкільний день, але сьогодні Бублик із Зубомилою раділи школі набагато більше, ніж зазвичай.
— Сьогодні до школи приїде чаклун, — розповідала мамі Зубомила, аж вся тремтіла від хвилювання. — Але почекай, це ще не найкраще. Кажуть, він аж зі Страшиднова. Але почекай, це теж ще не найкраще. Він нас буде вчити чаклувати.
— Тоді обов’язково мені все розкажеш, як повернешся зі школи. А може й якесь закляття мені покажеш, — усміхалася мамочка.
— Я повернуся могутнім чаклуном, мамочко, — заявив Бублик, схопив ложку й розмахував нею, як чарівною паличкою. — Чари-мари, нехай із сестрички буде коза!
— Бублик! — буркнула Зубомила.
— Дивись, працює. У тебе вже роги, — сміявся Бублик.
Зубомила налякано побігла до дзеркала. Жодних ріжок на голові в неї не було.
— Бублик, ти таке надокучливе страховисько!
У школі всі страховиська сиділи в партах і чекали, коли з’явиться пан Чаклун Будильник. Він уже давно мав бути тут.
— Мабуть, забув завести будильник, — хихотів Бублик.
— Та ні, зі Страшиднова далеко їхати, — не погодилася Зубомила.
— Він же чаклун, хіба поїде звичайним автобусом? Міг би помахати паличкою і відразу з’явитися там, де захоче, — міркував уголос Бублик і розмахував ложкою, яку взяв з дому замість чарівної палички.
Ледве він це вимовив, як щось зашипіло, і перед дошкою з’явився дим. З диму вийшов Чаклун Будильник. На ньому був справжній чаклунський костюм, як на карнавал, довга борода й серйозний погляд. А ось свою чарівну паличку він, здається, забув — Бублик її ніде не бачив.
— Вибачаюсь за запізнення, забув завести будильник, — мовив Чаклун. Діти розсміялися, найбільше, звісно, Бублик.
Потім Чаклун розповів їм, як важливо, щоб кожна страхітлива істота вміла хоча б кілька основних чар. Це дуже зручно, особливо якщо треба когось налякати.
— Сьогодні я навчу вас трьом важливим чарам, — сказав Чаклун. — Спершу покажу, як робиться страшний туман.
— Я знаю, як робиться страшний туман! — підняла руку Аліска Вишнева. — Для цього потрібні каструля, яйце і наш татко. Минулого разу, коли він готував, ми той туман зовсім не могли вигнати з кімнати.
— А ми зробимо інший туман, ще страшніший, — засміявся Чаклун Будильник. — Я взагалі не вмію готувати, у мене ж для цього є чари! Навіщо вчитися, якщо все можна просто наколдувати?
Потім він показав дітям фокус. Він закрутив руку, стиснуту в кулак, покрутився навколо себе, щось пробурмотів, подув у закриту руку, а потім її розкрив. З його долоні піднявся густий білий туман, який за мить повністю його огорнув.
— І не забудьте при цьому сказати закляття: «Туман густий, туман пустий».
Діти почали тренуватися. У Зубомили вже за мить вийшло створити хмаринку пари.
— Тут нічого особливого, — скривився Михайло Водяник. — Дивіться на мене.
І став махати рукою, як чаклун:
— Мряка гидка, мряка пустельна!
З його руки вилетіла смердюча хмарка, яка наповнила запахом увесь клас.
— Відчиніть вікна! Михайло переплутав закляття. Це був Булькозлюк, — вигукнув Чаклун і затис собі ніс.
Коли провітрилося, Чаклун перейшов до наступного чаклування.
— А другою магією я навчу вас, як зникати. Але тільки на хвильку, щоб ви не робили цього перед школою і не ухилялися від навчання. Ось як треба. Дивіться.
Чаклун Будильник кілька разів закрутив руками й прошепотів:
— Зникаю, зникаю, зник!
І в ту ж мить Чаклун розчинився у повітрі. За мить він знову з’явився.
— Я хочу бути невидимим! — закричав Семен і так люто замахав ложкою, що аж зламав її об парту. — Ой, моя паличка! Чим же я буду чаклувати?
— Для чаклувань не треба ані ложки, ані якоїсь іншої палички, — пояснив Чаклун.
Бублик розмахував руками, повторював чарівне закляття, але йому лише на мить зникли вуха.
— Так не вийде.
— Треба тренуватися, — мовив чаклун. — Навіть найкращі чаклуни не могли чарувати одразу. Чим складніше чари, тим частіше їх треба тренувати. Може, останнє сьогоднішнє чарівництво у тебе вийде краще. Наворожити квіточку на долоньці.
— Навіщо? Тобто, якщо я захочу налякати людину, то їй зроблю квіточку? Бу-бу-бу, кульбабка! — сказав Бублик.
— Чари потрібні не лише для того, щоб лякати людей. Є ще добрі чари, які роблять світ красивішим. Наприклад, ось ці. Спробуйте потренуватися, а потім покажіть це мамі. Побачите, який це матиме чарівний і добрий вплив, — сказав Чаклун Будильник і одразу показав чари.
Він простягнув долоньку, іншою рукою тричі постукав по ній вказівним пальцем і сказав:
— Квіточка!
І в ту ж мить на його долоні з’явилася фіалкова квіточка.
— А якщо я хочу троянду? — запитала Зубомила.
— Формула та сама, просто треба добре уявити собі цю квітку.
Коли діти натренували чарівне вирощування квіточки, Чаклун попрощався.
— До скорої зустрічі, — сказав він, уклонився, потім тричі тупнув і зник.
Зубомила одразу помчала додому, щоб мамі наколдувати квіточку. Чаклун Будильник мав рацію: мамі від цього було неймовірно приємно.
Бублик створення квітів не цікавило. Він хотів навчитися мандрувати так, як це робив чаклун. Тоді б йому не доводилося ходити пішки і навіть користуватися бабусиним велосипедом. Як це робив чаклун? Тричі тупнув і зник. Напевно, він думав про те місце, де хотів з’явитися.
Отже, Бубликпробував і пробував у своїй кімнатці, навіть вигукував, що хоче опинитися в саду, але все одно нічого не відбувалося. І раптом світ навколо закрутився, і він зник із кімнати.
— Рятуйте! — долинуло зі саду.
Зубомила одразу побігла подивитися, звідки кличе Бублик. Швидко його знайшла. Він висів за футболку на верхівці високої вишні.
— Ой, щось твоє чаклунство не вдалося, га? — сміялася з нього. — Не хвилюйся, Татко вже пішов по драбину.
Ось так Бублик і опинився внизу.
— Може, тобі краще чарувати квіточки, — сказала Зубомила.
— А я зараз тобі одну на ніс начарую, дивись, — відповів Бублик, тричі стукнув себе по носі, показав на Зубомилу й вигукнув: — Квіто!
І в ту ж мить на його носі виріс квітка кульбаби. Зубомила розсміялася, а Бублик розсердився. Але його тішило те, що тепер не треба нахилятися, щоб понюхати кульбабку.
— Як мені тепер це зняти? Нас Будильник цього не вчив! — засмутився він.
Але йому пощастило. Татко знав контрзакляття, клацнув пальцями просто перед його носом — і квітка зникла.
Відтоді Бублик більше не намагався займатися складними чарами поза шкільними заняттями. Він тренував тільки те, що задавали на домашнє завдання. Адже спочатку треба навчитися простішому, щоб потім уміти творити найсильніші чари.
