Якось вночі, коли всі спали, зібралася компанія з п’яти гномиків. Вони були не звичайні гномики, а саме ті маленькі бешкетники, які тільки й знають, що пустувати. Тієї ночі їм було особливо нудно, тож вони вирішили влаштувати змагання: хто придумає найкрутішу шкоду, той і виграє.
Перший гномик, Русявчик Зелений, підкликав під вікно одного сплячого будинку кількох собак і розгавкав їх. У вікні засвітилася лампа, виглянула бабуся й окрикнула псів:
— Спати, пси! Адже вже ніч! — і зачинила вікно.
Русявчик повторив це ще кілька разів. Бабуся щоразу відкривала вікно і кидала собакам щось смачненьке. «З повним ротом, може, й не гавкатимуть», — подумала вона. Зрештою, холодильник спорожнів. Об’ївшись, собаки заснули, і бабуся нарешті теж змогла лягти відпочити. Завтра їй доведеться вирушити до міста за покупками, бо вдома вже зовсім не залишилося їжі — вона все віддала собакам.
Гномики реготали. Дійшла черга до другого гномика.
— Дивіться, хлопці, — сказав Бетончик Сіренький і побіг до головної дороги, де чарівною лопаткою викопав кілька ям.
Кожна машина, що проїжджала тут, підстрибувала, як тільки колесо потрапляло в яму. Водії сердилися й намагалися оминати ями. Але Бетончик наробив стільки ям, що коли машина об’їжджала одну, потрапляла в іншу.
Гномики реготали й реготали. Дійшла черга до третього гномика.
Блискун Чорненький трохи політав навколо дротів. Раптом усі вогники кілька разів заблимали. На мить згасли, а потім знову засвітились.
— На добраніч, люди! — вигукнув Блискун і вимкнув усе електричне світло. Люди, які ще не спали — дивилися телевізор або читали книжку — здивовано кліпали очима. А ті, хто працював уночі, раптом опинилися в темряві.
Пан лікар у сусідній лікарні саме збирався зробити укол, а натомість встромив голку… просто в подушку.
— Доброго ранку, люди! — вигукнув гном Блискун Чорненький крізь сльози сміху й знову засвітився.
Ліхтарі знову світили, телевізори знову показували передачі, пан доктор узяв новий укол для хворого і цього разу потрапив куди треба. Люди повернулися до своїх справ.
Гноми качалися по підлозі від сміху. Настала черга четвертого гномика-неслуха. Його називали Гудун Синенький. Як синя тінь він спускався димарем і так дмухав, що вдома у людей аж гуркотіло. Ось так Гудун заважав людям спати й влаштовував завивання вітру.
Гномики реготали.
— Тепер покажи себе ти, гномику в оранжевому, — гукали до останнього, новенького гномика. — Як тебе звати? Ти якийсь маленький. Чи вмієш взагалі влаштувати якусь серйозну шкоду?
— Я Світлячок Золотий. І можу розбудити все місто лише одним пшиком… тобто, змахом.
Гномики засміялися з його обмовки. Це роздратувало Світлячка, і він почав чаклувати. Мабуть, просто нервував і переплутав свої чари. Але замість велетенської гармати, яка стріляє гучним феєрверком, гномик зміг створити лише маленьку лампочку — таку, яку люди ставлять на стіл, щоб було видно писати чи читати.
Гномики сміялися так, що майже порозривали ротики від сміху. Але Світлячок тільки махнув рукою:
— Заспокойтеся, любі мої, — сказав він. — Ця лампочка точно щось уміє. І щось дуже хитре.
— Ага, наприклад, світити? — спитав Бетончик Сіренький, і, щоб не впасти від сміху, сперся на свою чарівну лопатку.
— Дивіться, хлопці! — не здався Світлячок, підскочив із лампочкою до вікна найближчого будинку й посвітів нею на сплячого татуся.
Раптом замість тіні на стіні з’явився фільм, наче в телевізорі. У ньому грав той самий сплячий татусь, а за ним гнався величезний гумовий ведмедик.
— Що це таке? — дивувалися гномики.
— Твоя лампочка показує нам те, що людям сниться вночі. Це чудово!
Гномики були від цього у захваті. Світлячок Золотий теж здивувався. А чи справді є щось погане в тому, щоб розкривати людські сни? Може, вам буде дивно, але тієї ночі гномики сміялися найбільше за все своє гномське життя.
Вони дивилися фільм про те, як мамі сниться, що вона припаркувала машину й не може згадати, де її залишила. Спочатку було цікаво, але дуже швидко всім набридло, бо мама ходила по стоянці і ніяк не могла знайти свою машину.
Бабусі наснилося, що вона хотіла смачно відкусити шматочок тістечка, а в ту ж мить у неї повипадали всі зуби. А дідусю наснилося, ніби його пес з’їв дріжджі, надувся, роздувся і полетів у небо, як повітряна кулька з ярмарку.
Дітям теж снилися дуже веселі сни. Євгенчику з будинку навпроти наснилося, як його бабуся смажила млинці не на плиті, а на смітнику. А Ганнусі наснилося, що її тато став співаючою феєю.
Гномики сміялися так, що ще два дні у них боліли ротики й животики. Підглядати за снами людей виявилося справжньою витівкою. Адже сни були лише їхньою таємницею, і вони дивилися їх, як у кіно.
Тож Світлячок Срібний був проголошений переможцем бешкетницького конкурсу.
А як ви, дітки? Чи снився вам колись такий веселий сон, щоб гномики точно розсміялися?
