Чи знаєте ви, що в самій глибині пекельної школи, де викладають мистецтво залякування та основи створення дрібних пакостей, є звичайні уроки? Математика, природознавство і навіть… музика! От саме з музикою у маленького чортеняти Шкряботика була справжня біда.
Коли весь клас починав співати, з його пащі лунали звуки, схожі на скрегіт незмазаних коліс, на суміш воронячого каркання та дзижчання розлюченої пчілки. Ні ноти, ні мелодії — лише справжнє музичне пекло! Навіть пані Старша Чортиха, що бачила багато чого, затуляла вуха.
Отже, у кінці року у Шкряботика в табелі сяяло соромне для школяра — незадовільно. Це означало, що у серпні він мав перескласти іспит. Усі канікули йому належало вчитися співати так, щоби аж чорти (а точніше, вчителі) заплакали від краси.
І Шкряботик вчився. Він співав за сніданком, розучуючи гамми разом з бутербродами. Співав під час прогулянки, лякаючи місцевих котів. Навіть у ванні його сумні трелі лунали, як сирени корабля. Родичі ховалися по кімнатах і затискали вуха.
— Може, тобі акомпанемент потрібен? — знесилено запропонував дідусь, старий чорт-рокер. — Спробуй під гітару!
Він узяв у руки свій вогняно-червоний інструмент і зайшов першими акордами. Шкряботик намагався потрапити в ноти… але його спів, навіть під музику, лише погіршив мелодію. Дідусь, скривившись, поклав гітару в куток. — Вибач, внуче, але ти — справжня музична катастрофа.
Але Шкряботик не міг відірвати очей від тієї гітари. Щось у ній вабило його. Коли нікого не було вдома, він потайки взяв інструмент і торкнувся струн. Звук був чистим, приємним. Він почав тихенько перебирати струни, потім вивчати ноти, і раптом зрозумів — його пальці можуть те, чого не може голос!
Весь серпень він не співав. Він грав. Спочатку прості мелодії, потім складніші. Шкряботик почувався щасливим і зовсім не думав про сам спів.
Настав день складання іспиту. Замість того, щоб відкрити пащу, Шкряботик увійшов до класу з дідусевою гітарою.
— Пані, — сказав він, — співати я не навчився. Але, може, я щось зіграю?
Пані Старша Чортиха здивовано кивнула головою. Шкряботик закрив очі і доторкнувся струн. З-під його пальців полилася мелодія — спочатку сумна, потім більш жвава, потім така, що викликала бажання танцювати. Це була пісня самого пекла, але перетворена на щось прекрасне. Коли мелодія закінчилася, у класі була тиша. А потім — оплески! Навіть суворі вчителі стукали копитами.
Іспит був складений на «відмінно». Але це був лише початок. Шкряботик не лише знайшов своє покликання — він створив перший шкільний рок-гурт «Червоні Струни». Їхні пісні, сповнені вогню та енергії, через кілька років лунали не лише в пеклі, а й по радіо у світі людей.
Тож запам’ятай, друже: якщо у тебе щось не виходить — це не кінець світу. Це лише знак того, що Всесвіт показує тобі інший шлях. Можливо, твоя справжня нота знаходиться не у горлі, а в пальцях, на полотні чи в голові, повній неймовірних ідей. Знайди її — і грай свою власну, неповторну мелодію!
