Посеред одного великого міста стояв аеропорт. Туди прилітали як маленькі, так і великі літаки. Маленькі літаки літали на мальовничі та екскурсійні подорожі, а великі перевозили багато людей які летіли у відпустки, і літали у далекі країни.
Серед таких от великих літаків був один, який не відчував себе щасливо. Він хотів лише літати в межах країни, так швидко, як тільки б міг, і не хотів перевозити багато людей за планом. Тому він вирішив літати просто для себе, і літав так, аж поки ледь не трапилося дещо жахливе.
То був прекрасний сонячний день. Великий пасажирський літак мав вилітати до далекого острова. Коли люди пройшли посадку, ні одного вільного місця не залишилося, літак був геть повним. Тоді пілот сів у кабіну, перевірив обладнання, привітався з пасажирами і завів двигуни. Тоді повільно він злетів – все йшло гарно, по плану. Люди на борту були раді, у пілота все було під контролем, і люди насолоджувалися видом і гарною погодою.
Але раптом літак вирішив, що це не те, що він хоче, і що з нього досить. Він хотів бути вільним, як птах у польоті, літати, куди він захоче. Тоді він набрав швидкість і почав різко повертати, тоді набрав висоту. Пілот розгубився і не знав, що йому робити: він спробував відновити контроль, але нічого не спрацювало, літак повністю блокував це. Тепер він летів так, як йому хотілося: вниз і вгору, вправо й вліво. Він геть забув, що він перевозив багато людей, і тоді сталося дещо непередбачуване.
Раптом небо дуже швидко затягнули хмари, і за пару хвилин почав іти дощ. Здійнявся сильний вітер, видимість дуже погіршилася, дощ заливав літак з усіх сторін. Тоді літак злякався, бо в нього не було сили летіти проти вітру, і йому здалося, що йому варто приземлитися.
Але ж де? Через те, що він летів куди хотів, то зовсім змінив маршрут, і не бачив ніде поблизу аеропорти. Літак озирався, аж поки не побачив велике поле спереду, яке було достатньо просторим і довгим, щоб літак зміг приземлитися. Тому він зібрав усі свої сили і попрямував до поля.
Пілот був теж наляканий, і намагався допомогти літакові. Та що в він міг зробити: контроль все ще не працював як слід. А тим часом літак наближався до поля, і почав гальмувати с усіх сил. І, нарешті, підстрибнувши пару разів, він зупинився на великому полі серед бруду і землі. Пасажири почали аплодувати, бо були такі щасливі, що все закінчилося добре.
Пілот подякував літакові: «Дякую, літак, за те, що так добре приземлився з усіма нами на борту. Ти – наш герой». Тоді літакові стало соромно. Усі вважали так само, як і пілот, але ніхто не знав, що вони потрапили у бурю через помилку літака. Йому слід було б зізнатися, тому він почав голосно говорити, так, щоб почули пасажири.
«Я не герой. Може, я й врятував вас, але і потрапили у бурю ми також через мене. Мені не подобалося літати за графіками і маршрутами, тому я вимкнув весь контроль пілота і летів так, як самому хотілося, а тоді почалася буря. Мені шкода, я тепер розумію, що не маю бути таким впертюхом. Мені потрібно співпрацювати з пілотом, а не заважати йому. Будь ласка, не сердіться на мене», літак сумно опустив свої фари.
Пасажири і пілот зрештою пробачили літак, і раділи, що вибралися з цієї істрорії живими. Вони погодилися, що слід дозволити літакові робити мальовничі рейси час від часу, щоб він теж міг насолоджуватися роботою. А за це літак пообіцяв, що більше не буде робити егоїстичні речі.
