Настала зима, і біле покривало снігу затягнуло весь пейзаж, укрило дерева, а температура впала нижче нуля на термометрах, то на вікнах можна було побачити мереживо морозу. Така собі звичайна зима. Усі діти у селі зібралися на схилі, щоб перевірити свої сани і бобслеї, і саме туди прямував Борис.
Це був спритний хлопчина, переповнений енергії. Цього року він ледь дочекався, щоб витягнути сани і нарешті покататися. Тому Борис хутко побіг до сараю, що був за його хатиною, де зберігалися його сани. Він відчинив двері, влетів туди наче вихор, схопив сані, і дременув до дверей. Коли він вже майже вийшов, то почув дуже дивні звуки з сараю, тому зупинився, щоб зʼясувати, звідки вони лунають. Тепер він чув ще шуркотіння і мурмотіння.
Тоді Борис зачинив двері і промовив у тишу: «Хто тут?», але ніхто не відповів. «Агов, є тут хто?» ще раз запитав Борис. Йому було цікаво, але геть не страшно. Тоді Борис побачив дві чорні фігури, і присів й нахилився, щоб їх роздивитися. Тоді ці дві фігури почали вилазити з купи сіна, і Борис зрозумів, що це були бобри.
«Що ви тут робите? Не бійтеся, я вам не зашкоджу», сказав Борис бобрам, і вони повільно підійшли до нього, і один з них мовив: «Ми брати. Взимку бобри завжди ховяються у своїх норах, і більшість часу сплять. Але цього року ми не встигли, бо зима прийшла надто швидко, і наші нори тепер укриті снігом. Ми не можемо залізти всередину, тому ховаємося тут, у сіні у твоєму сраї. Ми так втомилися, нам слід вже давно спати. Будь ласка, не сердься».
«Я зовсім не серджуся, і допоможу вам», мовив Борис, відклав сани і взявся до роботи. Він сформував з сіна дві нори, уклав їх гарно ковдрами і сухою травою. «Ви можете зимувати тут, вам буде тепло і затишно. А я наглядатиму за вами, щоб ви були у безпеці», сказав Борис бобрам.
«Дякую, ти нас врятував!» захоплено вигукнули бобри і дременули до своїх нір. Вони добре вмостилися і швидко заснули. Борис ще трохи почекав, поки не упевнився, що вони обоє заснули, а тоді пішов на схил кататися. Коли він повернувся, то тихенько прибрав свої сани назад у сарай, і ще раз перевірив двох бобрів. Він був таким щасливим, що допоміг їм і що завдяки його допомозі вони не замерзнуть десь у полі без дому.
Усю зиму Борис перевіряв і наглядав за бобрами. Він завжди це робив дуже тихо, щоб не порушувати їх сон. А тоді, як тільки все почало навкруги танути, бо прийшла весна, прокинулися бобри і зрозуміли, що вони можуть повертатися до лісу, шукати свої нори, їжу і інших бобрів з їх родини.
От тому одного дня Борис перевіряв бобрів у сараї, і побачив там пусті нори. Спочатку він засумував, що бобри не попрощалися з ним. Але пізніше, коли він заносив до сараю якісь інструменти, на підлозі він знайшов невелику коробку. Вона була добре запакованою і до неї була привʼязана записка. Борис розпакував ту коробку і знайшов там прегарні дзвіночки.
А тоді він прочитав записку, на якій писало таке: «Ці дзвіночки – для твоїх саней, щоб добре їх покращити. Дякуємо тебе, що ти нас врятував. Твої бобри». Борис так зрадів цій записці та подарунку. Він одразу причепив дзвоники до саней і вже знову чекав з нетерпінням першого снігу, щоб покататися на них. З цими дзвониками, сани виглядали ще краще. Він був радий, що допоміг бобрам, і був готовий це зробити ще не один раз.
