Коли закінчується осінь, починається зима: на вулиці холоднішає, зранку машини вкриті памороззю, а дороги стають слизькими. Кожна дитина чекає з нетерпінням першого снігу, але вони не знають, що одного дня може трапитися дещо чарівне з першою сніжинкою.
Дівчинка на імʼя Наталка жила в одному місті. Її кучеряве волосся крутилося на всі боки, а блакитні очі були сяючі як чисте джерело. Тоді вона сиділа біля віконця і чекала, коли піде перший сніг. Вона терпляче задивлялася у небо, коли нарешті це сталося. Найперші сніжинки падали з неба, легко лягаючи на землю. Усі діти раділи, раділа і Наталка біля вікна.
Їй хотілося торкнутися снігу, того вона відчинила вікно і простягла руку надвір, долонею догори, і чекала. Декілька крихітних холодних сніжинок торкнулися її пальчиків, і тоді трапилося дещо неймовірне. Велика сніжинка прилетіла на її долоню, і була така величезна, що закрила майже всю її долоню, і не танула. Наталка дивилася і не вірила своїм очам, все ще тримаючи руку надворі.
Раптом сніжинка встала на Наталчиній долоні, ліниво потягнулася і мовила: «Який довгий шлях я здолала! З найвищої хмаринки. Я – чарівна сніжинка, і якщо ти подуєш на мене і я полечу, то можеш загадати бажання. Чого б ти хотіла, Наталко?»
Дівчинка дивилася на свою долоню, де стояла прегарна чарівна сніжинка, тоді глибоко вдихнула і мовила: «Я бажаю…» «Чекай-но, Наталко, не кажи нічого. Ти маєш прошепотіти своє бажання, щоб ніхто не чув. Тому зараз маєш подути на мене з усіх сил, щоб я могла полетіти далеко-далеко, і як тільки я злечу, загадуй бажання», пояснила сніжинка.
Руда дівчинка закрила очі, набрала повні груди повітря, і подула на долоню. Сніжинка здійнялася у повітря, і закружляла, наче пірʼя на вітру. І як раз тоді Наталка дещо прошепотіла сама до себе. Якийсь час потім вона спостерігала за снігом.
Наступного ранку, коли вона прокинулася, все надворі було біле. Усю ніч йшов сніг, і зрештою укрив все навкруги. Наталчина матуся зайшла до кімнати дівчинки і сказала: «У мене сьогодні вихідний, і на роботу і не йду. Пограємося з тобою у снігу разом». Наталка зіскочила з ліжка і щасливо обійняла матусю.
«Це прекрасно! Я така щаслива!» Дівчинка радо бігала довкола матусі. Раптом щось заблищало у вікні, і коли Наталка подивилася у тому напрямку, вона побачила чарівну сніжинку. Вона помахала їй, підморгнула і полетіла на вітру. Тепер Наталка все зрозуміла. Вона побажала, щоб її матуся мала більше часу для неї, і частіше з нею гралася. Сніжинка виконала її бажання. «Дякую», прошепотіла Наталка услід сніжинки.
Може, магічна сніжинка одного дня прилетить і на твою долоньку також. Якщо це станеться, заплющ очі, подуй на долоню, і загадай бажання.
