Жило колись королівство, оточене лісами та ставками, де мешкав молодий лицар на ім’я Володимир. Він мав добре серце, любив природу і часто мандрував краєм, щоб очистити думки та слухати спів птахів.
Одного разу вдень, коли сонце повільно ковзало до обрію, він прийшов до тихого ставочка. Раптом він побачив трьох лебедів, які спускалися з неба. Як тільки вони сягнули берега, вони затремтіли і просто перед його очима перетворилися на трьох прекрасних панянок. Зі своїх крил вони зняли плаття таке ніжне, що воно виглядало, ніби виткане з хмар. Вони сміялися, бігали по березі і нарешті стрибнули у воду, де весело купалися, мов феї.
Лицар був зачарований. Але найбільше його вразила наймолодша – її очі сяяли, мов зірки, а її сміх мав у собі щось чарівне. Коли вечір почав опускатися над краєм, дівчата вийшли з води, одягли свої лебедині плаття і полетіли назад у хмари.
Войтех однак не міг забути тієї красуні. Він блукав лісом, серце його було сповнене туги й смутку. Його мати незабаром це помітила і попросила його розповісти, що його гнітить. Коли він їй довірився, вона погладила його по волоссю і мовила: „Синку, чари будуть заховані в тому вбранні з пір’я, про яке ти розповідав. Зачекай, поки вона знову прилетить, і поки вона купатиметься, вкради в неї вбрання. Тоді вона залишиться в людській подобі, і ти зможеш бути з нею.
І так Володимир знову прийшов до озерця і діяв згідно з материною порадою. Після купання дві з дівчат взяли свої сукні, перетворилися на лебедів і полетіли геть. Але третя не могла знайти свою сукню. Володимир з’явився перед нею, зізнався, що взяв її сукню, але що кохає її і хоче на ній одружитися. Дівчина представилася як Аліна і благала його повернути їй сукню, щоб могла полетіти: «Поверни мені моє пір’я, інакше я назавжди втрачу свою душу!»
Але Володимир, хоч його серце тяжіло від її печалі, твердо промовив: «Ні, моя дорога. Ти залишишся зі мною.»
Він загорнув її у свій плащ, відвіз до замку, і незабаром вони одружилися. Народилося у них троє дітей, одне прекрасніше за інше, і здавалося, що щастя буде вічним.
Через деякий час, однак, Аліна почала сумувати. Щодня дедалі більше. Володимир намагався з’ясувати, що її турбує. На це вона йому відповіла: «Я кохаю тебе, але іноді мені бракує неба і моїх сестер.Чи могла б я хоча б раз побачити свою лебедину сукню?» Лицар, який хотів її порадувати, приніс сукню. Пір’я все ще сяяло, ніби приховувало в собі чарівництво. Тільки-но Аліна доторкнулася до нього, пір’я оповило її, вона перетворилася на білого лебедя і полетіла геть. Лицар Володимир впав у відчай, не їв і не спав кілька днів, але зрештою замість плачу вирішив боротися за своє щастя. Він вирушив у світ. Блукав він довго і всіх розпитував, аж поки дорога не привела його до озера, де хтось бачив незвичайних лебедів. Він сховався там і чатував.
Сонце вже закінчувало свою щоденну подорож по небосхилу, коли з висоти спустилися три лебеді. Вони скинули свої сукні й перетворилися на прекрасних дівчат. Після того, як вони увійшли у воду, з’явився Володимир і взяв до рук троє лебединих суконь. Дівчата це побачили й закричали.
«Не бійтеся, я прийшов не для того, щоб завдати вам шкоди. Аліно, тобі й твоїм сестрам я поверну сукні, хочу лише, щоб ти мене вислухала. Я кохаю тебе, і мені та нашим дітям тебе бракує. Я знаю, що тобі потрібна частина твоєї свободи. А що, якби ти повернулася зі мною до замку? Твоя сукня не буде замкнена у вежі в скрині, а буде висіти у твоїй шафі. Коли відчуєш бажання полетіти зі своїми сестрами, ти завжди зможеш їх одягнути. Водночас тобі не доведеться залишати свою родину. Твої сестри, звісно, також завжди будуть бажаними гостями в замку.” Після цих слів Войтех міцно подивився в очі Аліні.
Аліна вибігла з води й обійняла Володимир. „Пробач, що я пішла від тебе й дітей, але бажання літати пожирало мене вдень і вночі. Якщо ти даєш мені свободу і я можу будь-коли полетіти, я з радістю повернуся з тобою до замку.
Володимир передав їй сукню, так само як і її сестрам. Вони одразу ж одяглися і полетіли геть, але Аліна не одягла сукню і стрибнула на коня за Володимиром. Відтоді їхнє подружжя було щасливим, час від часу Аліна одягала свою лебедину сукню і літала над королівством. Іноді до королівства прилітали два прекрасні лебеді, і лише Володимир з Аліною знали, що це не звичайні лебеді.
Тим, що Володимир подарував Аліні свободу і можливість самій вирішувати долю свого життя, він здобув її назавжди.
