Тадеуш і Бісеня Люцій

У гарній деревʼяній хаті біля лісу жила родина: батьки та хлопчик на імʼя Тадеуш. Він був тим ще бешкетником: ні хвилини не міг всидіти на одному місці і залишатися уважним. Він завжди бовтав ногами, оглядався довкола і шукав, в яку халепу він міг би влізти, і здавалося що шило заважало йому сидіти спокійно. Коротше кажучи, Тадеуш був тою ще єгозою. 

Кожного ранку він злітав з ліжка, хапав сніданок і чимдуж мчався до лісу. Він проводив там весь день, збирав шишки, залазив на дерева і наповнював годувальниці для оленів. Ліс йому дуже подобався – там він відчував себе собою. Йому подобалися тварини, і він намагався їм допомагати як міг. Втім він не знав, що у лісі може чаїтися небезпека. 

Казки для читання - Тадеуш і Бісеня Люцій
Тадеуш і Бісеня Люцій

Одного разу Тадеуш затримався у лісі і не помітив, що почалися сутінки. Сонце вже не було таким палючим і холодний вітер подув у Тадеуша. Він почав замерзати, тому звернувся калачиком у корінні дерев і почав терти свої руки і ноги щоб трошки зігрітися. Він якраз збирався встати і піти додому, коли перед ним щось заблищало і хруснуло. Раптово перед ним зʼявилося бісеня – товстеньке, геть чорне, з хвостом, що бентежно мотилявся зі сторони в сторону, і лише білі зуби блищали в темряві. Все довкола нього пахло димом. 

Тадеуш скочив на ноги і сміливо запитав: «Хто ти і що тобі потрібно?». Бісеня посміхнулося як лисиця і відповіло: «Не бійся, Тадеуше. Я – Бісеня Люцій, прийшов тобі допомогти. Я бачу що ти змерз, і я хотів допомогти тобі розвести вогнище, яке б тебе швидко зігріло і тобі б стало краще. Тут багато дерева і я можу дати тобі іскру, щоб ти його запалив».

Тадеуш задумався: йому справді було дуже холодно. Але хоча він і був бешкетником, він знав що добре, а що – погано. Вогнище в лісі звичайно було небезпечним, його не слід було розводити. «Дякую, Люціє, що ти хотів мені допомогти, але вогнище мені не потрібне. Його не можна розводити у лісі». Але Люцій не здавався і намагався вмовити Тадеуша, спокушав хлопчика тим, як йому буде тепло і приємно, запевняв, що йому буде достатньо декількох шматочків деревини, і що нічого поганого не трапиться. 

Але Тадеуш думав про своїх друзів-тваринок, яким він міг нашкодити, якби розвів багаття. Йому, звичайно було б тепліше, але відкритий вогонь у лісі – це дуже небезпечно. «Ні, Люціє, припини, я не розведу тут вогнище! Це неправильно,» – рішуче відрізав Тадеуш. Люцій був шокований – він був впевнений, що зможе вмовити хлопця. Бачте, він – Бісеня, а він і такі, як він завжди намагаються підбити людей на погані речі: за це вони могли забрати їх служити собі якийсь час у пеклі. Але Тадеуша Люцій забрати не зміг, тому він був змушений піти. 

Вже вдома Тадеуш лежав у ліжку і думав про те, що з ним сталося. І він пишався своїм вчинком – він знав, що зробив правильно. Коли він вже майже заснув, він почув, як хтось постукав у вікно. Хлопець тихо його відчинив і побачив білок, які принесли йому лісових ягід у вирізаній деревʼяній мисці. Пташечки кружляли довкола вікна і наперебій говорили: «Це за те, що ти не розвів вогнище в нашому лісі і не поставив наші життя під загрозу. А ще за твою непохитність. Побачимося завтра, дорогий друже, надобраніч». Тадеуш прийняв миску, подякував їм, і заснув, безмежно задоволений своїм вчинком. 

4.4/5 - (29 votes)

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *