Далеко звідси є маленьке гарне село. В ньому стоять декілька невеликих будиночків з кольоровими дахами, ростуть дерева і море квітів.
Крізь те село біжить річка, яка на перший погляд звичайнісінька, але вздовж тої річки сховані малесенькі домівки, в яких живуть річкові феї. Ті домівки сховані у невеликих печерах та тунелях під берегом.
А живуть ці феї біля річки, бо їм потрібна вода. Кожного ранку та кожного вечора вони сидять на березі, опускаючи свої крихітні ніжки у воду – це дає їм необхідну вологу і енергію, щоб залишатися здоровими та сильними. Але одного разу трапилося те, чого вони не очікували.
Це був спокійний ранок, і феї ще спали, як раптом їх домівки здригнулися, наче почався сильний землетрус. Феї зістрибнули зі своїх ліжок, геть розгублені і гадки не мали, що відбувається. Через деякий час вони почули гуркіт – щось наближалося, але ніхто не знав що саме. Та раптово величезна хвиля накрила їх домівки, змиваючи все на своєму шляху: крихітні ліжка, столи, їх запаси їжі і навіть самих фей.
Ніколи вони ще не бачили такого повеню. Вони трималися один за одного, поки хиталися на хвилях, що зносили їх далеко від дому, який був тепер затоплений водою. Через якийсь час їм вдалося вибратися на берег. На щастя, вони були в порядку – ніхто не постраждав, і всі вони були разом. Але що ж тепер?
Одна фея не хотіла здаватися, тому мовила: «Не хвилюйтеся, ми з цим впораємося. Спершу треба дізнатися, що сталося, а потім ми побудуємо нові домівки. Ходімо всі разом». І вони вирушили до витоку річки, щоб дізнатися, звідки взялася ця хвиля.
Коли вони підходили, то почули багато шуму: стук, грюк, пиляння. Це були бобри, і виглядали вони дуже зайнятими: вони намагалися побудувати греблю щоб заспокоїти течію. Тоді феї підійшли до них і запитали про те, що тут трапилося. Бобри пояснили, що багато води зійшло з гори, і через те, що тут не було греблі, сформувався повінь, який змив все на своєму шляху. Тож тепер вони намагалися зупинити його і заспокоїти течію.
Феї не задумалися ні на мить і долучилися до роботи. Цілий день вони старанно допомагали бобрам, і на захід сонця гребля була готова. Течія заспокоїлась і вже не була такою небезпечною. Робота була завершена, але феї були втомлені і в них не було де ночувати.
«Знаєте, за те, що ви так допомогли нам, залишайтеся на ніч у нашому домі, а завтра ми допоможемо вам побудувати власні», мовили бобри. Феї зраділи, що в них буде нічліг і нові друзі, і не могли дочекатися наступного дня, щоб збудувати власні оселі. Вони хутко помочили ноги в річці і міцно заснули. Наступного дня бобри допомогли їм з будівництвом нових печер і тунелів вздовж річки.
З того часу більше не було таких руйнівних повенів, а все тому, що бобри і феї до сьогодні доглядають за греблею. Через взаємну допомогу не тільки гребля стоїть непохитно, але і їх дружба.
