Ліс є домівкою для багатьох тваринок, дерев та грибочків. В ньому ростуть різні фрукти, як-от полуниця чи чорниця. Але я знаю про один ліс, в якому жили не тільки тварини. Усі того лісу боялися, і туди не ходили: він був темним і дрімучим, і пліткували, що той ліс був ще й проклятим.
А все через те, що жили в тому лісі розбійники, які грабували будь-кого, хто наважувався навіть підійти туди. Ніхто не знав, де саме ті розбійники жили і скільки їх було, але всі їх страшно боялися.
Недалеко від лісу у селі жила одна смілива дівчинка на імʼя Іванка. Вона не любила несправедливість, і геть нічого і нікого не боялася. Не боялася вона і тих розбійників, що жили у лісі. Те, що люди боялися йти до лісу, їй геть не подобалося. Вони не могли збирати там чорницю, її друзі не могли там гратися, і її батьки не хотіли йти туди по гриби. Тоді дівчинка вирішила змінити ситуацію: вона збиралася піти і розібратися, чому розбійники так себе поводять.
І пішла вона до лісу. Як тільки вона зайшла достатньо далеко, вона спробувала покликати розбійників: «Агов! Виходьте, розбійники, я вас не боюся! Я прийшла з вами поговорити!». Довго вона гукала, але ніхто не виходив. Але згодом гілля дерев почало хитатися, кущі зарухались мов живі, і раптом перед Іванкою зʼявилися семеро розбійників. Всі вони були брудні і немиті, з нечесаним волоссям, з пістолетами і ножами в руках. Одягнені вони були у таке лахміття, що навіть не можна сказати що то був дійсно одяг.
Головний розбійник вийшов вперед і мовив: «То ти нас не боїшся, крихітна дитина? Ми легко можемо обікрасти тебе і привʼязати десь тут до дерева». Іванка посміхнулася до них. «І що вам з того? В мене немає ні грошей, ні нічого іншого, що ви б могли взяти – я просто маленька дівчинка. І чого б мені вас боятися – я не боюся нікого. Я прийшла сказати вам, щоб ви негайно припинили грабувати в людей. Люди бояться ходити в ліс, а він не лише ваш».
Спершу розбійники завмерли від подиву, що дівчинка їх не боїться, але потім зайшлися реготом. «То ти нам казатимеш, що робити?» – гаркнув на неї один з розбійників, не перестававши реготати. «О ні, я б не наважилася. Я просто хочу дати вам пораду» – відповіла Іванка, але зрозумівши, що вони не збираються ускладнювати собі життя і просто з неї сміються, вона задумалася і вирішила обрати інший шлях. «Я розумію чому ви грабуєте: вам потрібні гроші, як і іншим людям. Але я знаю інший спосіб де їх взяти».
Вона замовчала на якусь мить. Коли розбійники замовкли і почали слухати її, вона продовжила. «Але у вас не вийде – ви для цього не підходите. Ну що ж, мені вже час». Розбійники схопили її і почали кричати на неї, один одного перебиваючи. «Що треба робити? Ми можемо зробити все що завгодно! Нумо кажи, як заробити більше грошей!»
Іванка посміхнулася і відповіла: «Спершу помийтеся, розчешіть волосся і одягніть кращий і чистіший одяг. Як тільки ви все це зробите, зустрінемося завтра тут і побачимо, чи стане вам сил зробити те, що я скажу». І Іванка пішла.
Розбійникам конче хотілося отримати гроші, тому вони зробили все, що Іванка їм наказала. Наступного дня дівчинка Іванка чекала на них в тому самому місці, та була вже не сама – з нею поруч стояли двоє чоловіків з пилами та сокирами – то були лісоруби з її села. Коли зʼявилися розбійники, Іванка ледь їх пізнала – виглядали вони геть по-іншому: чисті, вимиті і з розчісаним волоссям. Тоді лісоруби показали розбійникам як користуватися інструментами, як пиляти і рубити дерево і де складати його докупи.
Дівчинка Іванка лише посміхалася і навіть трошки пожартувала з них: «Побачимо, чи ви з цим впораєтеся». Розбійники почали працювати, бо хотіли довести які вони сильні. Коли вони закінчили з роботою, лісоруби дали розбійникам більше грошей, ніж ті могли собі уявити. Надихнувшись успіхом, розбійники почали планувати як вони будуть працювати далі.
З того часу більше ніхто не боявся ходити до того лісу. Розбійники все ще жили там, але більше нікого не грабували. Дівчинка Іванка показала їм, що вони можуть робити добрі справи, щоб заробити гроші і показати, які вони сильні.
