Як усі знають, бобер – це дуже працьовита тваринка, яка живе переважно в лісах біля річок у воді. Зустріти його можна саме тоді, коли він старанно працює разом зі своїми друзями чи родиною над шедевром. Ці працьовиті бобрики разом будують гніздечка з різних гілочок чи великих шматків дерева.
Вони дуже дружні та сімейні тваринки, які дуже люблять одне одного! Усе роблять разом і в усьому допомагають одне одному. Тато бобер носить дрова, а мама тим часом будує нору. І так воно має бути! Вміло будує вхід до свого гнізда на березі річки, а вихід робить під водою. Це дуже працьовиті тварини, і своїми гострими зубами вони гризуть дерево, тому можуть будувати всілякі красиві мости чи загороди.
І саме таким був бобер Бобик. Але він був сам. Свою родину він ніколи не бачив. Єдиною компанією для нього був синій метелик, який завжди весело кружляв над ним. Одного гарного сонячного дня бобер Бобик вирішив побудувати великий замок. Він побіг до найближчого лісу і назбирав шматочки дерева. Його вірний, хоча й німий друг метелик слухняно слідував за ним.
«Хто ж мені з цим допоможе? Сам я ж не впораюся! Мені б знадобився друг!» – сказав бобрик і сумно поглянув на свого товариша метелика. Але той не міг допомогти, адже мав лише крильця і ними ж дерево не піднімеш. Бобик, однак, не здавався, назбирав дрова і повернувся назад до блискучої річки. Підбіг до водички і взявся за важку роботу.
«Одну паличку сюди, одну паличку туди, все сам складу!» весело наспівував Бобик і зубками старанно створював різні форми з дерева, які потім акуратно складав. Але майже завжди це розпадалося. Метелика це дратувало! Він хотів йому дуже допомогти. Він злетів високо і пішов оглядати околиці, чи знайде когось, хто має ручки і вміє допомогти Бобику. І що він побачив! Побачив маленького бобрика, який блукав уздовж річки. Підлетів ближче і сів йому на носик. «Ой, метелик!» сказало маленьке дитинча бобра. Метелик злетів угору, і бобреня весело його переслідувало. Він привів його до Бобика, який все ще намагався побудувати хатку.
«Покажи, я тобі допоможу! Я бобер, я маленька Тері!» сказало маленьке бобреня. Ну який розумний бобреня! Метелик був радий, що допоміг другові, як тільки міг. Бобреня Бобик носив дрова, а його нова подружка йому допомагала. Бобика все ж переслідували думки. Де може бути мама цього малюка? Адже Тері не може бути тут сама. Він подбає про неї, доки вони не з’являться, сказав собі Бобик.
Раптом з-за високої зеленуватої трави виглянув тато бобер разом з мамою. «Ось ти де, Тері!» – весело вигукнули бобрики і побігли до своєї маленької доньки, яка допомагала Бобику. Її батьки подякували Бобику за те, що він подбав про їхню доньку.
І не повірите! Потім усі разом допомогли Бобику побудувати його великий замок через річку! Метелик дуже радів, як усе вийшло. І не тільки це! Вони навіть залишилися там жити з Бобиком і метеликом, і всі разом зробили запаси трісок на зиму. Взимку вони тільки й робили, що облизувалися. Бобри живуть разом як одна велика родина, і бобрик Бобик нарешті знайшов свою родину разом з метеликом.
Гарна історія, пізнавальна та весела, дітки слухають уважно та з цікавістю, дякуємо.