Жила-була одна мавпочка на ім’я Віва. Ця мавпочка, однак, мала незвичайний колір. Вона не була повністю коричневою, як інші її подружки мавпочки, а мала рожеву шерсть з коричневими плямами. Інші мавпи часто сміялися з неї, що вона виглядає як жирафа, а не як справжня мавпа.
Віву це хоч і турбувало, але вона нікому цього не показувала. Вона жила зі своїми подругами, які її любили, і кожного дня разом відкривали в джунглях щось нове, небачене.
Свої дні вона любила проводити, стрибаючи з дерева на дерево або шукаючи смачні банани. Одного дня, коли вона блукала лісом, почула якийсь шум. І оскільки Віва була допитливою, вона вирішила піти за таємничим звуком. «Я йду досліджувати!» – крикнула вона своїм подругам, які саме гралися на дереві. Вони лише кивнули їй. Не завжди їм хотілося досліджувати джунглі, як це хотілося маленькій допитливій Віві. Проходячи густими джунглями, вона відкривала місця, які ще не бачила. І цей дивний шум походив саме з річки, де вона бачила великих зелених крокодилів, що чатували на свою здобич, або мавп, яких ще ніколи раніше не бачила. Це були павіани.
«Ти така смішна мавпа! З плямами та рожевою шерстю», — насміхалися з неї, коли побачили її. Віва лише насмішливо висунула їм язика. Це, однак, розлютило павіанів. Вони були більшими за Віву, і тому їх розлютило, що якась маленька мавпа насміхається з них, тож вони побігли за нею. Мавпочка тікала, як тільки могла, стрибала з дерева на дерево, боялася їх. Вона не мала поруч подруг чи когось, хто б їй допоміг. Вона пробігла весь ліс, поки не опинилася десь, де ще не була. Раптом перед нею була трав’яниста рівнина, і деревний покрив джунглів звужувався, лише тут і там стояло якесь дерево. Це було важче для Віви, тому що саме по деревах вона тікала від павіанів. Вона вилізла на найвищу дерево, яке бачила, і сховалася в листі.
Зверху вона спостерігала, як павіани зупинилися і шукали її навколо. «Ти не бачила тут маленьку мавпочку з плямами? У неї така смішна рожева шерсть», — запитали павіани жирафу, яка саме блукала по савані. Жирафа все ж побачила, куди сховалася маленька Віва. Вона подивилася вгору і побачила, як маленька рожева мавпочка ховається в листі дерев. Жирафа задумалася. «Хмм, здається, я її бачила, вона побігла назад глибоко в джунглі», — відповіла жирафа і показала на джунглі позаду себе. Павіани подякували їй і повернулися назад у джунглі. Коли вони зникли вдалині, мавпочка повільно злізла з дерева. «Дякую, що ти мене не видала», — сказала тремтячим голосом Віва.
«Адже ми як сестри, у нас схожі плями на тілі, і тому ми повинні допомагати одна одній», — засміялася жирафа, яку звали Емілі. І так Віва знайшла нову подружку жирафу, яка не тільки врятувала їй життя, але й супроводила її назад додому в джунглі, на випадок, якщо вони випадково зустрінуть бабуїнів. І так вони стали подружками. Віва ходила відвідувати жирафу Емілі в савану, а іноді Емілі приходила до Віви та мавпочок у джунглі, де вони разом гралися. Мавпочки захоплювалися її довгою шиєю, по якій часто ковзали, як по якомусь гірці.
