Коли іде дощ, повсюди багато води. У озерах та річках піднімається вода, а на тротуарах біжать струмочки. Одного разу у нашому селі ріка так наповнилася, що майже не вилилася за берега. Тоді всіх врятували бобри і їх друзі птахи, і їм це вдалося тільки тому, що вони допомагали одне одному. То що ж насправді трапилося?
Дощ йшов тоді декілька днів, і все, що можна було побачити у небі – темні важкі хмари. Всі тоді ховалися по домівках, а тварини – у своїх норах у лісі. Річка, що текла через наше село, все наповнювалася, її межі все розширювалися. Бобри тоді бігали вверх і вниз по течії і спостерігали за рівнем води, гадаючи, як можна зупинити повінь. Їм потрібно було думати дуже швидко, бо вода прибувала. І тоді один бобер запропонував рішення.
«В мене ідея!» вигукнув він. «Якщо ми побудуємо плотину на правильному місці, тоді вода піде в іншу сторону, а там море. Тоді рівень води впаде, і ми врятуємо село. Швидше, до праці!»
І бобри почали працювати. Так швидко, як тільки могли, вони переносили гілляки, вигризали з них потрібні форми і складали одне на одне. Працювали вони злагоджено і швидко, і скоро вони завершили будівництво плотини. Вода зупинилася, коли дійшла до плотини, але продовжувала підніматися, а бобри не могли побудувати дамбу ще вище, тому просто спостерігали, як прибуває вода.
«Якщо дощ не перестане, вода переллється за плотину!» гукали бобри одне до одного. Ситуація здавалася безнадійною. Бобри бігали туди-сюди, намагаючись примостити зверху гілляки, але дощ все йшов, а вода піднімалася.
Коли небезпека, що село затопить, все зростала, у одного бобра зʼявилася ідея: «Нам треба, щоб вітер розігнав хмари і розкидав їх по небу, і тоді дощ припиниться. Це те, що нас зараз врятує, бо у нас вже немає часу. Ми покличемо пташок, і попросимо їх упевнити вітер, щоб той це зробив. Вітер звідси нас не чує, бо іде дощ, але ж птахи можуть злетіти у небо і поговорити з ним».
Тож бобри почали гукати: «Птахи, будь ласка, допоможіть. Летіть у небо і попросіть найсильніший вітер, щоб він подув. Нам потрібно, щоб він розігнав хмари, і припинився дощ, а інакше вода переллється через плотину і затопить село. Будь ласка, допоможіть!»
«Добре, ми спробуємо», відповіли птахи, і здійнялися так високо у небо, як могли, і почали гукати вітер з усіх сил. Вони літали по всьому небу, хоча їм було дуже складно, бо дощ намочив їх пірʼя. Та вони не здавалися.
Зрештою, вітер почув їх, і коли побачив, як бобри намагаються побудувати плотину, а птахи літають у дощ і гукають його, то почав дути. Дув він так сильно, що розкидав хмари, і дощ припинився. З часом, синє небо почало проглядати то там, то там, а вода у річці заспокоїлася. Вона набралася рівно до верха плотини, а потім поступово витікала у море.
Село було врятовано. Бобри і птахи раділи, що вони це зробили, і що вітер їм допоміг. А ще вони зрозуміли, що якби вони намагалися самостійно врятувати село, то у них не вийшло б. Дуже добре допомагати одне одному.
