Коли падає зірка

Двоє дітей лежали на великому заквітчаному лузі. Дівчинку звали Клара, а хлопчика – Олівер. Клара була чудовою дитиною з зеленими очима і русявим волоссям. Олівер був її найкращим другом, волосся в нього було кудлате, а очі – великі.

Вони все робили разом, навіть не могли пригадати, коли були окремо. Олівер захищав Клару і допомагав їй, а вона його дуже любила. Їм обом подобалися зорі, тому кожного вечора, як тільки заходила темрява і маленькі вогники починали зʼявлятися у небі, вони лягали поруч на лузі і дивилися на них. 

Одного вечора, коли вони лежали там і дивилися на небо, побачили, як впала зірка. «Дивися, Кларо, зірка падає, хутчіш загадуй бажання. Я впевнений, що воно здійсниться», сказав Олівер, показуючи на небо. Клара посміхнулася і щось зашепотіла. «Що ти побажала? Скажи мені», попросив Олівер. «Не можу, це секрет», хитро посміхнулася Клара. Вона знала, що тільки в казках бажання можуть здійснитися, але все одно загадала. 

Деякий час вони ще були на тому лузі, аж раптом впала ще одна зірка. В цей час вона була геть інша. Вона все наближалася і наближалася, і ставала все більшою. Діти глянули один на одного і схопилися на ноги, а зоря впала прямо перед ними, і на якийсь час весь луг потонув у казковому сяйві. З того сяйва вийшов маленький чоловічок. Він підбіг до дітей і глянув на них своїми прекрасними веселими очима-блюдцями. «То ви йдете?» запитав він. 

«Що? Куди ми маємо йти і як? Зрештою, хто ти?», на одному подиху видав Олівер. «Я з зорь. Я літаю небом і перевіряю, щоб усі зорі зійшли на небо, що місяць настільки яскравий, як має бути, і що взагалі на небі все в порядку. А ще я виконую бажання, які загадують на падаючі зірки. Сьогодні ти дещо побажала, Клара, і ось я. Я приніс зірку з неба, то можу вас на ній покатати. То ви готові?»

Спершу діти підозріло переглянулися, але зрештою чоловічок їх вмовив. Їм дуже хотілося політати небом, тому вони залізли на зорю, і чоловічок почав керувати, і вони злетіли. Вони все піднімалися і піднімалися, поки не опинилися у небі. 

Вони повільно рухалися небом, і чоловічок пояснював: «Це Полярна Зоря, це сузірʼя Оріон, ось ці три зорі з сузірʼя Лева, а он там, позаду, Чумацький Шлях, і я там іноді літаю. 

Тієї ночі Клара і Олівер, здавалося, облетіли весь Всесвіт. Їм обом дуже сподобалося. Коли чоловічок повернув їх на землю, діти йому подякували. Але перед тим, як попрощатися, Клара нахилилася до нього і прошепотіла йому на вухо: «Але я не бажала подорож небом, коли упала зірка». «Я знаю», відповів чоловічок. «Ти побажала, щоб Олівер завжди був з тобою і любив тебе». Клара вся почервоніла. «Звідки ти це знаєш?» спитала вона. «Я знаю все,» відповів чоловічок, і полетів. 

А потім він створив напис на небі з зіркового пилу. «Не хвилюйся, Кларо, твоє бажання здійсниться. Тобі для цього магія не потрібна». Клара посміхнулася, коли читала чарівний напис, який повільно щезав. 

То була дійсно чарівна ніч. Вона побачила Всесвіт, зустрілася з чоловіком з зорь і все це – зі своїм найкращим другом. А що більше, вона почала вірити в дива. Вона була впевнена, що зробить все, щоб її мрія здійснилася.