Все місто вже заснуло, окрім однієї квартири, у вікні якої горіло слабке світло. То була кімната на горищі – там, під ковдрою, ховався хлопчик на імʼя Карлтон. Він світив ліхтариком на книгу і читав. І хоча він мав уже давно спати, він так любив читати книжки, що не міг відірватися.
Тоді він як раз читав про те, як двоє друзів рятували коалу від браконьєрів. І хлопчики, і коала були у небезпеці – такий захоплюючий момент! Карлтон буквально поглинав кожне слово. Коли він перегорнув сторінку, то побачив щось дивне замість продовження історії. То було якесь закляття, бо слова були написані іншим шрифтом.
Карлтон провів пальцем по словам, а потім пошепки прочитав: «Не сиди і часу не гай: до історії пірнай». Аж раптом ковдра, під якою він ховався, злетіла, книга почала світитися і піднялася з ліжка. Повільно вона почала літати кругом хлопчика, і потім розігналася так, що створила вир, і хлопчика навіть не можна було там побачити. Він розгублено крутився і не розумів, що відбувається. Раптом все заспокоїлося і він опинився посеред лісу, бо довкола побачив дерева, а над ним літали птахи. Він зрозумів, що потрапив у книгу! А точніше, в історію, яку читав – певне, це трапилося, коли він прочитав закляття.
Він озирався довкола, коли раптово почув: «Хутчіш, біжімо, нам треба від них відірватися, сховатися і перенести цього коалу до безпечного місця!» Два друга, про яких він читав пару хвилин назад, гукали до нього, поки бігли так швидко, як могли з коалою на руках. За ними гналися двоє чоловіків – то були браконьєри. Карлтон зрозумів, що хлопці зверталися до нього, і хутко підхопився і помчав догнати їх. Вони бігли і плутали через гущавину лісу, трав, і гілок, які чіпляли волосся, але навіть на хвилину не зупинялися – їм було потрібно врятувати коалу.
Через деякий час Карлтон побачив світло в кінці лісу: це була територія, що належала станції порятунку тварин під загрозою. Це була проста хатинка, але це був їх єдиний шанс. «Сюди, на світло! Ми там сховаємося!» – гукнув Карлтон до своїх друзів.
Вони різко повернули і вже скоро добігли до маленької деревʼяної хатинки. Коли вони достатньо наблизилися, то почали гукати: «Допоможіть! За нами браконьєри, ми рятуємо коалу!» З хатини вийшов чоловік, на вигляд схожий на лісника, і хутко сховав їх у своєму скромному домі.
Тоді він вийшов і гукнув: «Аскан, Ігор, фас! Приведіть їх до мене», і дві здоровенні собаки зʼявилися з-за дому і помчались за браконьєрами. Повернулися вони скоро, і тягнули за штанини двох браконьєрів. Чоловік звʼязав їх і викликав поліцію – вони точно знають що з ними робити. Тоді він оглянув коалу і хлопчиків, щоб упевнитися, що всі в порядку. Все дійсно закінчилося добре, коала залишилася неушкодженою і чоловік повернув тваринку до лісу. Він похвалив хлопчиків за сміливість і мужність.
Через якийсь час, чоловік дав Карлтону папірець з закляттям. «Коли ти прочитаєш в голос, то повернешся додому». «Я зможу ще колись повернутися?» спитав Карлтон. «Так, коли захочеш – лише прочитай закляття. Але зараз тобі час додому. Будь чемним і не припиняй читати. Книги – це історії, які можуть тебе чомусь навчити. Без них життя було б геть сумним.
Карлтон пообіцяв, що читати він не перестане. Тоді він дістав папірець з закляттям, прочитав його вслух і опинився в своєму ліжку, з книгою в руках. Це була найкраща подорож в його житті. Зараз Карлтон вже виріс, але все ще обожнює книги. І хоча він більше не переноситься у їх сюжет, він читає їх із величезною наснагою.
