Кольоровий пан Осінь повільно наближався до кінця. Кольорове листя було розкидане по землі, а осінній вітерець повільно перетворювався на холодний вітер крижаної пані Зими. Сьогоднішній листопадовий день у школі був, однак, іншим, ніж усі інші, сьогодні учні не навчалися і вирішили вирушити на природу.
У парку вони побачили не лише останнє чарівництво осіннього пана, яким було кольорове листя, що прикрашало землю, але й сміття, яке на цій землі залишили безвідповідальні люди.
І так діти разом зі своїми вчительками вирішили, що будуть разом збирати сміття, яке було розкидане по землі. Вони не лише допоможуть пану Осені, щоб його прекрасна робота у вигляді листя виділялася, але й допоможуть природі.
«Мені не хочеться!» бурмотіла собі під ніс Аделька та її друг Міша, коли стояли разом з однокласниками, вишикувані в групи. Закутані діти отримали рукавички та пакет для сміття.
«Нехай прибирають ті, хто це розкидав», – пролунало з сусідньої групи, де були старші учні. «Саме так!» – озвався ще один учень, граючи в ігри на мобільному. Пані вчителька усміхнулася дітям і пояснила їм: «Знаєте, не кожен відповідальний і викидає сміття в кошик. «А тим самим вони руйнують не лише цей прекрасний парк, але й природу», – мудро пояснила вона їм.
«А ми сьогодні не будемо вчитися чи грати на мобільних телефонах, а допоможемо трохи парку, щоб він знову був чистим і безпечним не лише для нас, але й для тваринок, які тут живуть», – сказав інший вчитель учням.
«Але чому ми повинні це робити?» – сердито запитала Аделька. «Тому що природа страждає під усім цим сміттям. Сміття належить у смітник, і ми можемо хоча б трохи так допомогти їй. А тепер рукавички на руки і вперед збирати сміття в пакети для сміття!» – наказали вчителі дітям. Діти по групах розійшлися по парку, а вчительки та вчителі ходили між ними та допомагали їм. Аделі не подобалося, коли вона мусила піднімати з землі липкі обгортки від шоколаду чи пластикові пляшки.
«Фу-у-у!» сказала дівчинка, коли клала сміття в пакет. «Подивися, там щось є!» закричав Міша, коли помітив, що в кущі рухається пластиковий пакет. Але ж сміття не рухається, хіба що на вітрі, але зараз дме лише легкий прохолодний вітерець. Аделька схопила сухе дерево, яке лежало на траві, і обережно штовхнула в мішок. Звідти почулося тихе пискання. Що це може бути? Аделька не вагалася і разом з Мішою обережно відкрили мішок. У мішку лежав заплутаний маленький їжачок, якому передні лапки заплуталися в пластиковому мішку. Аделька побігла до вчительки за допомогою. І так потім за допомогою пані вчительки діти визволили маленького їжака, який був заплутаний у пакеті.
Їжак щасливо вистрибнув, усміхнувся до своїх рятівників і зник у кущах. «Бачите, все-таки збирання сміття має сенс! Ви щойно врятували життя маленького їжака», — гордо сказала пані вчителька дітям. Ті згодно кивнули. Отже, це має сенс. І так Аделька та Міша, пишаючись своїм героїчним вчинком, збирали всі відходи, на які тільки натрапляли, і свою історію про заплутаного їжака розповіли всім однокласникам. Діти збирали сміття з більшим ентузіазмом, ніж будь-коли раніше. Вони усвідомили, як важливо берегти нашу природу. Ми ніколи не знаємо, яка тваринка потребує допомоги. Не тільки їжак, але й пташка чи маленька дитина можуть заплутатися в смітті чи підхопити неприємні мікроби.
І так діти зібрали все сміття в парку і домовилися, що з вчительками підуть і до парку біля їхньої школи, і завжди, коли побачать на землі сміття, одягнуть рукавичку або пакет на руку і гарно викинуть його в смітник, куди воно належить. І так ми всі вже знаємо, що сміття належить до кошика, а не на землю.
