Жили-були колись три сестри. Старшу сестру звали Розинка, і вона страшенно не любила квіти — так сильно, що навіть не хотіла виходити з хатинки надвір. Та це їй мало допомагало, бо середня сестра, Квітка, дуже любила квіти й тягла їх додому в горщиках і ящиках.
Розинка й дивитися на них не могла — так вони їй остогидли, а Квітка наносила квітів стільки, що уникнути їхнього вигляду було вже зовсім неможливо.
А от у Квітки була одна кепська риса: вона була лінива й забудькувата, тож часто забувала поливати квіти. Мабуть, ви вже подумали, що її рослини довго не жили, але тут ставала в пригоді наймолодша сестра — Жоржинка. Вона дуже любила квіти й завжди дбала про них та вчасно поливала.
Одного разу по всьому королівству рознеслася чутка, що молодий король шукає собі наречену — гарну молоду дівчину, яку хотів би взяти за дружину. Та кожна з них мусила довести, що вона цього варта, і виконати непросте випробування.
Розинка, хоч і була ледаченька, та ця новина миттю звела її на ноги. Вона одразу почала вбиратися в найкращу сукню, робити вигадливу зачіску й чіпляти на себе найгарніше намисто. Ще до обіду вона вже була в королівському замку.
— Ти й справді гарна, Розинко, — мовив король. — Та цього замало. Якщо ти й справді хочеш стати моєю дружиною, мусиш виконати одне завдання.
Король повів Розинку до кімнати, де в горщиках стояло багато чудових і різнобарвних квітів. Розинці аж млосно стало, коли вона побачила стільки квітів навколо, та король був такий вродливий і багатий, що вона все ж не втекла.
— Про ці квіти ти дбатимеш цілий тиждень, — сказав король. — Якщо вони добре ростимуть, станеш моєю дружиною. А якщо зів’януть — буде тобі лихо.
З цими словами він залишив Розинку саму в кімнаті.
Розинці й на думку не спало шукати лійку для поливання. Вона одразу плюхнулася в м’яке ліжко, потім пішла ласувати на королівській кухні, поніжилася у величезній королівській купелі, а найбільше їй подобалося те, що довкола метушився цілий гурт слуг, які тільки й робили, що дбали про неї. А їй самій нічого не треба було робити. Про квіти вона й геть забула.
За тиждень король прийшов подивитися на квіти. Всі вони стояли зів’ялі та сумні.
— Ти не виконала мого завдання, — суворо мовив король. — Ти лише тішилася моєю гостинністю. Твоя доля буде такою самою, як і в дівчат до тебе.
Щойно він це промовив, надворі загуркотіло, блиснула блискавка — і замість дівчини в кімнаті з’явився горщик із червоною трояндою.
Сестрам було дивно, куди так надовго поділася Розинка: від неї не було жодної звістки, та й про весілля в замку нічого не чути. Тож до короля вирушила середня сестра — Квітка.
Вона вдягла квітчасту спідницю, пов’язала квітчасту хустинку, а на голову поклала віночок із живих квітів — і рушила в дорогу.
— Ти справді гарна, Квітко, — похвалив її король, коли вона постала перед ним у замку. — І бачу, що ти любиш квіти. Тож ти напевно впораєшся з моїм завданням.
Король провів Квітку до кімнати, де всюди стояли вазони з квітами. На столі червоніла розкішна троянда, та й інші квіти були не менш гарні — різнобарвні й запашні.
— Про ці квіти ти маєш дбати цілий тиждень, — наказав король. — Якщо добре про них подбаєш, станеш моєю дружиною. А якщо вони зів’януть — лихо тобі!
Квітці дуже сподобалися квіти. Вона знайшла лійку, налила в неї води, але тут побачила замковий сад. А в тому саду — цілі гурти садівників, що доглядали квіти. Квітка просто мусила піти й подивитися.
Вона так захопилася садом, що про кімнатні квіти зовсім забула. А сад був такий великий, що поки вона його весь обійшла й надивилася, минув цілий тиждень.
Через тиждень король зайшов до кімнати з квітами й побачив лише зів’яле листя та опалі пелюстки.
— Ти не виконала мого завдання, — мовив він суворо. — Квіти тобі, може, й подобаються, але ти зовсім забула про них піклуватися. Хіба ти не знаєш, що квітам потрібна вода, щоб бути гарними? Стань же й ти квіткою.
Надворі блиснуло й загриміло, і замість Квітки в кімнаті стояв вазон із розквітлим нарцисом.
Коли сестри довго не поверталися, до короля вирушила й Жоржинка. Вона була в простій спідниці, простій блузці й звичайній хустинці.
— Ти дуже гарна, навіть якщо й бідна, — сказав король. — Але це не має значення. Якщо будеш кмітливою та виконаєш моє завдання, станеш моєю дружиною.
Король провів Жоржинку до тієї самої кімнати з квітами.
— Про ці квіти ти дбатимеш цілий тиждень, — наказав він. — Якщо впораєшся — станеш моєю дружиною. Але біда тобі, якщо я знайду їх зів’ялими.
Жоржинка взяла лійку, набрала води й дбайливо поливала квіти. Коли слуги пропонували їй відпочити в королівських лазнях, вона відмовлялася й замість цього рихлила ґрунт і підживлювала квіти. Коли садівники пропонували їй прогулятися королівським садом, вона відмовлялася й краще вже розмовляла з квітами. Вона мала дивне передчуття, що її чують і розуміють. Цілий тиждень вона дбала про них з любов’ю та турботою.
Раптом надворі блиснуло й загриміло — і з квітів з’явилися прекрасні дівчата. Навіть сестри Жоржинки знову стали людьми й щиро раділи, що саме вона своїм старанням урятувала їх.
І незабаром відбулося велике й славне весілля. Жоржинка вийшла заміж за короля й стала королевою.
Квітка залишилася в замку й стала садівницею. Вона більше ніколи не забувала поливати квіти, бо добре пам’ятала, як це — бути самій квіткою, що залежить від турботи інших.
А Розинка повернулася до своєї хатинки й завела козу. Коза з’їла всі квіти в домі й на городі — і Розинка нарешті була щаслива.
А тут, за тихими ворітцями,
Казка тихенько прощається з вами.
Вона пахне, мов квітка в росі,
І шепоче: «Час спати усім».
