Далеко-далеко звідси стояла хатинка, на вигляд геть як пряниковий будиночок. Але ні, він не був справді пряниковим, а був зроблений з дерева. Віконця були пофарбовані, а дим завжди піднімався з димоходу. У тій хатині жив дідусь-казкар, найкращий у розповідях казок. Діти і тварини з усіх усюд приходили послухати його казки.
Одного дня двоє хлопчиків слонялися без діла біля тої хатинки, і так нудилися, що буцали гриби, ламали кущі і топтали квіти. Дідусь спостерігав за ними якийсь час, а тоді вийшов і запитав у них: «Що це ви тут робите? Чому ви все руйнуєте?»
Хлопчики дуже перелякалися: вони навіть не уявляли, що їх може хтось побачити. «Добрий день, дідусю. Ми не знали, що тут хтось є. Ми – брати Уіл та Віктор, і нам дуже нудно. Ми не знаємо, чим себе зайняти», ніяково відповіли брати.
«Але ж це не означає, що ви можете ходити і руйнувати все довкола. Якщо вам нема чим зайнятися, сідайте на лавочку і зачекайте хвилину», сказав дідусь і зайшов у дім.
Через якийсь час він знову зʼявився, але у руках тримав два горнятка ароматного какао. Він віддав їх дітям і сказав: «Я розповім вам історію, яка трапилася дуже давно». Уіл та Віктор взяли свої горнятка і почали пити. Спочатку, їм не хотілося слухати дідуся: їм здалося, що це буде якась нудна казка, яку вони вже сто разів чули. Але вони навіть не здогадувалися, що дідусь для них приготував.
Як тільки дідусь почав розповідати історію, до нього злетілися птахи, прийшли олені, з нірок повилазили зайчики і їжачки. Усі тварини посідали біля хлопчиків і захоплено навострили вуха. Коли дідусь розповідав про осінь, з дерев почало опадати листя і подув легенький вітерець. Коли він розповідав про музику, птахи почали прекрасно співати. Коли він говорив про магію, сяючий вихор подув з лісу і закружляв поміж дітей і тварин.
Уіл і Віктор відчули себе у справжній казці. Вони тримали горнятка, поглинаючи кожне слово, яке говорив дідусь. Вони не знали, чи варто їм дивитися на тварин чи на дива, які відбувалися довкола них, коли розпочалася історія, але коли дідусь закінчив, тварини радо пішли назад до лісу по своїх справах.
«Ну що, сподобалася вам моя історія, чи вона була нудною?» запитав дідусь у шокованих хлопчиків. «Це було неймовірно!» вигукнули хлопці в один голос. «Коли вам наступного разу буде нудно, замість того, щоб руйнувати все навкруги, приходьте на какао і послухати історію. Я завжди знайду для вас час», посміхнувся дідусь і попрощався з хлопцями.
З того часу, Уіл і Віктор постійно ходять до тої хатинки. Вони завжди сідають на лавочку і гукають: «Дідусю, розкажи нам історію!». Вони зрозуміли, що їм більше нічого і не потрібно, окрім часу, який дідусь виділяв для них, бо час, який батьки і дідусь з бабусею можуть нам дати – найкращий подарунок для дітей. Це магія, але може не така, як ми звикли.
