Ліда була дівчинкою з світлим волоссям, і проводила майже весь час у лісі. Їй подобалося там читати, відпочивати і наповнювати годівнички для оленів різноманітними смаколиками. Їй просто подобалося, що вона може лежати прямо на моху, відчувати аромат грибів, і збирати різні ягоди. Але одного дня Ліда зустріла декого, кого раніше у лісі не бачила. Якщо чесно, вона навіть не знала, що хтось такий взагалі існує.
Це був прекрасний осінній день. У повітрі вже тріщав мороз, але сонце все ще було приємно тепле. Ліда гуляла поміж кущів і шукала гриби, які могли б ховатися в цьому куточку лісу. Раптом, вона почула тихі кроки. Вона озирнулась довкола, але нікого не побачила.
За мить вона почула ніжний голос. «Де ж воно є? Я така розтелепа, що ж мені тепер робити?» Ліда присіла за деревом, щоб її не помітили і озирнулася у пошуках голосу. Тоді вона помітила маленьку, геть зелену фею з червоним капелюшком на голові і одягнену у такого ж кольору пальто. Вона перестрибувала з папороті на чорничні кусти, і щось шукала. Ліда потерла очі, бо здавалося, що їй це сниться. Але коли фея наблизилася до Ліди, дівчинка зрозуміла, що це зовсім не сон.
Тоді Ліда визирнула з-за дерева і запитала: «Привіт, фея, що ти шукаєш?» Фея так перелякалася і здивувалась, що Ліда була тут, що аж впала. «Не хвилюйся, я тобі не зашкоджу, просто хочу тобі допомогти», швидко запевнила Ліда.
Спочатку фея завагалася, але потім вирішила пояснити своїм ніжним голосом: «Я лісова фея, і моя робота – упевнитися, що тварини не потраплять у якусь халепу. Але тепер я все зіпсувала, бо загубила свою чарівну паличку. Вона допомагає мені затримати прихід зими. Якщо десь зʼявляється сніг, а його ще не мало б бути, я чарую паличкою, щоб все було так як має бути. Але тепер усюди зʼявляється мороз, а жуки ще не готові до зими, бо ще дуже рано! А палички, щоб зупинити зиму, в мене немає».
Не вагаючись ні миті, Ліда взялася до справ. «Не хвилюйся, лісова фея, я більше за тебе, і бачу далі. Я допоможу тобі знайти паличку, і ти виправиш все і врятуєш жуків,» сказала Ліда і пошуки розпочалися. Дівчинка знала всі закуточки лісу, кожне дерево чи нору, тож почала шукати під листям, мохом, за кожним деревом. Звичайно, лісова фея також шукала.
За дві години у Ліди зʼявилося відчуття, що вона оглянула кожен куточок лісу. Вона сіла на землю і задумалася, де ж ще вони не шукали. Не могла ж паличка просто розчинитися у повітрі! Ліда розуміла, що від неї залежить життя жуків, тому вона не могла покинути пошуки зараз. І як раз коли вона підняла голову, їй щось здалося. Вона залізла на дерево і побачила гніздо сороки, а їм, як відомо, подобається все, що блищить. І звичайно, палочка була у гнізді.
Ліда хутко схопила паличку і віддала феї. Фея подякувала їй і швидко полетіла глибше у ліс, приводити справи в порядок. Ліда була щаслива, що все закінчилося добре.
Але коли вона подивилася нагору, в гніздо, то побачила, що поруч на гіллі сидить сорока і сумує, що хтось забрав у неї блискучу паличку. Ліді стало шкода сороки, і тоді дівчинка витягнула зі своєї кишені дзеркальце. Вона покрутила його на витягнутій руці, і дзеркальце пречудово заблищало на сонці. Тоді дівчинка похитала дзеркальцем до сороки, аби дати зрозуміти, що вона може його взяти. Сорока злетіла і радісно забрала дзеркальце до гнізда, і Ліді навіть здалося, що Сорока їй посміхнулася! Ліда так зраділа, що змогла ще раз допомогти лісові і лісовим мешканцям.
