Знаєте, у червні навчальний рік закінчують не тільки звичайні школярі. Його завершують і маленькі чортенята! Авжеж. Вони теж ходять до своєї дивної школи де вчаться бешкетувати, задиратися та загалом вести себе зухвало.
Та є одне велике «але». Поки діти-люди в червні плещуться у басейнах на уроках плавання, чортенята зазвичай сидять вдома. Бо всім відомо: чорт і вода — це несумісні речі. Вода — їхня таємна слабкість, вони її бояться і обходять за кілометр. Принаймні, майже всі.
Чортеня Шкряботик із класу 6-А було винятком. Побачивши по телевізору, як спортсмени граціозно пірнають у воду, він просто не міг заснути. У нього з’явилася нова мрія — глибока, синя й мокра. Він захотів навчитися плавати!
Одного разу, побачивши сяюче озеро, він не втримався і з розбігу стрибнув у воду з радісним криком: «Ура-а-а!». Цей крик швидко перетворився на булькіт: «Буль-буль-буль!». Виявилося, що плавати — це не просто махати кігтями в повітрі! Треба знати як.
Шкряботик так набрид своїй матусі розмовами про воду, що вона нарешті здалася. «Гаразд! — вигукнула вона, схопившись за голову. — Але якщо в тебе зіпсується хвіст або заболять вушка — твоя провина!» І вона записала його в міський басейн на курси для початківців.
Отож чортеня Шкряботик, тремтливе від хвилювання, купило найяскравіший костюм для плавання з янголятком (це була єдина модель у його розмірі) і вирушило до міста.
Перший урок став сенсацією. Коли Шкряботик, затулившись рушником, несміливо вийшов до бортика, у басейні настала тиша. Діти вирячили очі: «Це що — чорт? У воді?!». Навіть інструктор Андрій Петрович, який бачив у своєму житті багато чого, поправив окуляри.
Та Шкряботик не злякався. Він так старався, що аж іскри з хвоста сипалися! Він ляскав лапками по воді, ногами кресав так, ніби біг у колесі, а пірнаючи, випускав не бульбашки, а маленькі хмарки диму. Спочатку всі сміялися: і діти, і інструктор, і навіть тітонька з буфету вибігала подивитися на це диво. Але згодом сміх затих. Бо Шкряботик не здавався. День за днем він ставав кращим: димних хмарок стало менше, а рухи були впевненішими. Він навіть навчився лежати на спині!
В останній день навчання інструктор Андрій Петрович урочисто вручив Шкряботику два найцінніших предмети: грамоту з похвалою «За неймовірну завзятість» і блискучу медаль «Стрімкий як грім» (у них не було окремої медалі за швидкість).
Матуся Шкряботика скакала від щастя по всій кухні, показуючи грамоту всім знайомим і промовляючи: «А ваш син уміє плавати батерфляєм? А мій — так! І не дивуйтеся, що він чортеня. Це робить його успіх ще яскравішим!»
А Шкряботик і справді не зупинився. Тепер він плаває у тому самому озері без жодного страху. Літом він запланував подорож до моря, щоб спробувати сили в солоній воді. Хто знає, може, колись ми побачимо його на Пекельних Олімпійських іграх, де він змагатиметься з русалками та водяними?
І ось що Шкряботик просить передати вам, дорогі діти:
«Якщо хтось скаже, що ви щось не зможете зробити, бо ви “не такі”, — не вірьте. Спробуйте! Адже навіть чорти, як виявилося, можуть навчитися плавати. Ну, принаймні один маленький сміливець це вже зміг!»
