За горами й долинами знаходилося маленьке село. Мешкали в ньому люди, чиї серця давно полишила любов – за винятком хлопчика Дмитрика, який жив з мамою в хатинці біля лісу. Вони не були багатими, але саме любов робила їхню родину міцною. Дмитрик був хлопчиком з добрим серцем, який віддано допомагав матері в пекарні.
Хлопчик був дуже розумним, і його смачна випічка годувала все село, але ніхто не цінував його таланту. Діти в селі знущалися з нього, кажучи, що пиріжки печуть тільки дівчата. Тому сором’язливий Дмитрик дуже хотів, щоб це змінилося.
Ідучи одного разу до пекарні, він зустрів дітей, які почали сміятися з нього та ганятися за ним по селу. Кучерявий хлопчик швидко бігав і зміг від них сховатися, після чого він зайшов до пекарні, витер сльози і почав готувати пряники на Масницю. Він подумав, що раз у нього немає справжнього друга, він зробить його собі зі шматка пряника. Він місив тісто, коли раптом на нього впала сльозинка. Хлопчик нічого не помітив, доробив пряник, зачинив піч і став чекати, поки він спечеться. Дмитрик визирнув на двір, щоб подивитися на пташок, які гралися в небі. «Не бійся, синку, колись завдяки твоєму доброму серцю ти знайдеш справжніх друзів і порозуміння, наче ті пташечки в небі», — сказала йому мама. Дмитрик повірив їй і міцно обійняв маму. Коли пряник був готовий, Дмитрик вирізав з нього маленький пряник у вигляді чоловічка. Хлопчик залишив цей пряник собі (інші він мав принести на свято) і пішов додому. І тут пряник промовив до нього: «Твоя сльоза розчаклує все село, їхні серця знову наповняться любов’ю та порозумінням», — сказав він Дмитрику.
Хлопчик йому не повірив, але потім вони з мамою пішли на свято Масниці в селі, де всі почали тепло їх вітати і дякувати за принесені пряники. У той день не тільки Дмитрик знайшов друзів, але й серця мешканців села знову відкрилися і наповнилися любов’ю – саме завдяки хлопчику, який позбавив їх від давнього прокляття.
