У страховиськовій школі сьогодні був творчий день. Усім маленьким страховиськам дали завдання зробити листівки для своїх мам, у яких незабаром буде свято. Адже наближається День матері — той день, коли навіть страховиська, плазуни й інші нічні створіння хочуть показати мамам, як сильно їх люблять.
Поки не продзвенів дзвінок на кінець уроків, страховиська показували одне одному свої маленькі вироби з віршиками та малюнками. Хтось хвалився, хтось сором’язливо прикривав листівку лапкою, а хтось (як один знайомий плазун) нишком заглядав через плече сусіда.
Пан учитель Диблік — маленький гномик, який стояв на високій купі книжок, щоб його було видно всім у класі, — уважно все роздивлявся і кожного щиро хвалив.
— Покажи нам, Зубомило, що ти приготувала для своєї мами, — звернувся він.
Зубомила підвелася й показала листівку з сердечками та портретом мами, старанно й акуратно розфарбованим.
— А тут я намалювала ще рожеву троянду, — пояснила вона. — Вона завжди нагадуватиме мені маму, бо та гарна й чудово пахне.
— Молодець, Зубомило, — похвалив її пан учитель Диблік. — А ти, Михайле?
Маленький водяник підвівся і показав своє бажаннячко.
— Я намалював горщик для душичок із сердечком. Бо моя мамочка — найкраща душичка в усьому ставку. Та й узагалі в усьому світі!
— Чудово, це дуже гарно. А ти що скажеш, Бублику? — запитав пан учитель.
Та перед Бубликом і далі лежав лише білий листочок.
— Мені нічого не спадає на думку, — пробурмотів він і колупався олівцем між зубами, ніби там могла заховатися ідея.
— Та невже? — здивувався пан учитель. — Ти так довго сидиш і нічого не вигадав? Навіть не почав малювати?
Бублик лише похитав головою.
— То давай придумаємо щось разом, — запропонував пан учитель Диблік. — Мамам часто дарують квіточки, бо вони красиві й ніжні. А що як намалювати квітку?
— Як троянду? — перепитав Бублик. — Ні, у моєї мами немає колючок.
— У кожного є колючки, — пробурчала Зубомила до брата. — Особливо в тебе, Бублику.
— Дивись, ось атлас квітів, — пан учитель постукав по великій книзі. — Тут ти точно знайдеш щось гарне для мами.
Бублик узяв атлас і почав гортати сторінки. Раптом очі його засяяли. Він хутко схопив олівець і почав гарячково малювати. Навіть віршик сам собою придумався, тож Бублик одразу його й записав.
Коли він закінчив, то весело посміхнувся і показав свій витвір класу.
— Що це за квітка? — здивувалася Зубомила. — Це більше схоже на вовка з роззявленою пащею!
— Це м’ясоїдна рослина, — засміявся Бублик. — У неї такі ж зуби, як у моєї мами!
І він урочисто продекламував:
Як побачу м’ясоїдку —
Згадую свою матусю.
Ота зубаста квіточка —
То моя мамочка!
Пан учитель Диблік схвально кивнув головою.
— Гарно, Бублику. Дуже гарно. Цікаво, як твоє побажання сподобається мамочці.
А десь на задній парті маленький плазун тихенько подумав, що для мами, мабуть, і м’ясоїдна квітка — наймиліший подарунок у світі.
— Головне, що все зроблено з любов’ю і від щирого серця, — важливо сказав Бублик. І як тільки пролунав дзвоник на кінець уроків, він вискочив із класу першим.
Так і День матері, навіть для зубастих, весело відсвяткували. Усі матусі по всьому Страшидніву раділи вітальним листівкам, які їм зробили їхні діти.
Мамочка Бублика теж дуже зраділа й сміялася, коли читала віршика. Бо Бублик справді мав рацію: це було побажання з любов’ю й від щирого серця — саме такі найбільше тішать мамочок.
