У чудовому замку, оточеному рожевими садами та віковими розлогими деревами, жив мудрий король Богуслав зі своєю єдиною донькою, принцесою Квітушкою. Це була дівчина з лагідним серцем і очима такими ясними, що нагадували ранкове небо.
Вона любила довгі прогулянки замковими садами, де зупинялася біля кожної квітки, погладжувала сарну або розмовляла з пташками, які приносили їй звістки з навколишнього світу.
Одного сонячного дня маленький птах-співун прошепотів їй на вушко таємницю – до замку прямує принц Олександр з Прекрасної долини. Це був не якийсь там звичайний принц. Квітуська знала його ще здавна з балу в сусідньому королівстві і відтоді часто про нього думала – він був її таємним коханням. А як здавалося, і він про неї не забув. Він поїхав до палацу просити її руки!
Але в палаці не всі були такими добросердечними, як Квітуська. Зла королева, мачуха, яка хитрістю втерлася в королівську прихильність, та її донечка Матильда, пихата й розбещена дівчинка, таємно ненавиділи принцесу. Коли вони дізналися, що принц хоче взяти Квітуську за дружину, обидві страшенно розлютилися. «Матильдо, той принц буде твоїм, навіть якби мені довелося перевернути тут все догори ногами!» — прошипіла королева і одразу наказала замкнути Квітуську в найвищій вежі.
Але на жаль, принц Олександр рішуче відмовив Матильді. «Моє серце належить Квітуськi,» сказав він, «і жодна інша мене не цікавить.» Це так розлютило королеву, що вона звернулася до старої чаклунки з Чорного лісу. Вона запропонувала їй скриню, повну золота, в обмін на прокляття – і так принц Олександр за одну ніч перетворився на синього птаха з сумними очима.
Квітуська тим часом перебувала сама в темній вежі. Одної ночі її відвідав незвично красивий птах, який сів їй на вікно. «Це я, Олександр», — прошепотів він. Коли Квітуська так побачила свого коханого і оцінила їхнє спільне становище, замість відчаю в ній народилася відвага.
Вона покликала на допомогу своїх звірячих друзів – мишку і сову. Мишка принесла їй ключ, який вкрала з королівських покоїв. Квітуська відімкнула собі і попросила сову, щоб та довела її до чарівника Ярослав, про якого казали, що він живе в лісі. Олександра у подобі синього птаха вона посадила собі на плече і пішла за совою в ліс до чарівника.
Коли Квітуська з обома пташками дісталася до його хатинки з березового дерева, розповіла йому про те, що трапилося з нею та її коханим. Чарівника зворушили її відвага і любов, він погодився допомогти. Він приготував чарівний напій, який зламав прокляття, і Олександр знову набув людської подоби. Обоє ще до світанку повернулися до палацу.
Однак Королева і Матильда не уникли справедливості. Ярослав одним помахом чарівної палички перетворив їх на поросяток. «Залишитеся в цій подобі доти, доки не виявите справжнього каяття за те, що ви зробили Квітусьці та Олександрові», — сказав він. Матильда була ще молодою, її серце не було таким затятим. Після кількох днів у свинячій шкурі вона шкодувала, що заздрила Квітусі та Олександру. Вона плакала і просила у них пробачення. Чарівник Ярослав повернув їй людський вигляд. Зла королева проте каяття не відчувала, і тому, мабуть, досі десь хрюкає і риє п’ятачком землю.
Але казка закінчується щасливо і весело. Адже до замку разом із Квітусею та Олександром повернулася радість. За кілька тижнів відбулося урочисте весілля – люди святкували три дні і три ночі, у темряві сади освітлювали тисячі ліхтариків. Квітуська та Олександр пообіцяли один одному вірне кохання, яке тривало до кінця їхніх днів.
