Колись давно, посеред розлогих лісів і лук, стояв прекрасний палац із вежами, що здіймалися аж до хмар. У ньому жив молодий принц, чия душа прагнула лише одного — знайти справжню принцесу, яка поділилася б із ним життям.
Він не хотів задовольнятися будь-якою нареченою. Він хотів, щоб його обраниця була справжньою принцесою, з ніжністю та чеснотами, які ніхто не міг би поставити під сумнів.
Тож він вирішив подорожувати світом і знайти таку принцесу. Осідлав свого вірного коня і мандрував королівствами далекими й близькими, через гори, долини та моря. Він відвідував замки й палаци, зустрічав багато дівчат, які називали себе принцесами. Деякі були прекрасні, інші — мудрі, ще інші — дотепні, але принц ніколи не був упевнений, чи є серед них справжня. Як це розпізнати? Поступово він втратив надію, і коли через багато місяців повернувся до свого палацу, його обличчя було сумним, а серце важким.
Однієї буремної ночі, коли небо потемніло до чорного, а вітер завивав навколо замкових стін, сталося дещо несподіване. Поки дощ бичував землю, блискавки розрізали небо, а грім трусив землю, посеред цієї бурі пролунало настійливе стукання у важкі замкові ворота. Принц, якого звук розбудив, сам пішов відчиняти, бо слуги в темряві та гуркоті боялися вставати з ліжок.
Перед воротами стояла молода дівчина, промокла від голови до п’ят. Вода капала їй з волосся, плаття липло до тіла, а з черевичків витікало, ніби в них текли цілі потоки. «Я — принцеса», — твердо заявила вона, хоч її вигляд у той момент був скоріше жалюгідним. Прислуга та матір принца, які тим часом теж підповзли до дверей, однак не дуже вірили її словам. «Принцеса? У такому стані?» — бурмотіли вони між собою. Королева, мудра й прониклива жінка, вирішила піддати дівчину випробуванню, що відкриє правду.
Вона увійшла до однієї з кімнат, де приготувала ліжко. Спочатку зняла всі покривала і на голе дно ліжка поклала єдине маленьке зернятко горошини. Потім на нього насипала двадцять товстих матраців, один на одного, а зверху додала ще двадцять м’яких перин, таких пухнастих, що в них можна було б загубитися. «Тут ти будеш спати», — сказала дівчині з усмішкою.
Дівчина, втомлена й замерзла, залізла на ліжко і вляглася спати. Королева не могла дочекатися ранку, щоб дізнатися, як незнайомка спала. Коли перші сонячні промені пробилися крізь грозові хмари, а дівчина зійшла з ліжка, королева одразу вигукнула: «Отже, скажи мені, дівчино, як ти спала?»
Дівчина насупилася і зітхнула. «Ох, вибачте, але це була найгірша ніч у моєму житті! Весь час я крутилася, щось мене тиснуло, а вранці прокинулася вся розбитою. Мабуть, у мене синці по всьому тілу!» Королева усміхнулася. Лише справжня принцеса з шкірою ніжною, мов шовк, і витонченими відчуттями могла відчути маленький горошок крізь стільки шарів матраців і перин. Звичайна дівчина спала б міцно, немов дудка, і ні на що не скаржилася.
«Ти справжня принцеса!» — радісно виголосила королева. Принц, який слухав розмову, поглянув на дівчину. Хоч вона й була ще трохи розпатлана після бурі, він помітив, яка вона красива і як приємно на неї дивитися. Без вагань він попросив її руки, і вона з усмішкою погодилася. Невдовзі відбулося велике весілля, на якому веселився весь палац і люди з навколишніх місць. А горошина? Її поклали до палацового музею як доказ того, що справжні принцеси існують.
