В одному королівстві жив молодий принц Євген, чиєю головною рисою була невгамовна цікавість. Йому треба було зазирнути в кожну щілину, під кожний килим і дізнатися, про що шепотіли слуги.
Ця риса так дратувала всіх навколо, що навіть король, його батько, ходив, потираючи скроні, і повторював: «Добрий король повинен бути мудрим, а не набридливим, синку!»
Принц же мріяв не про мудрість, а про пригоди. Замість уроків з державних справ він уявляв себе мандрівником. Йому дуже хотілося потрапити на нижнє подвір’я — місце, куди Євгену забороняли ходити. Там кипіло справжнє життя: торгували купці, сперечалися служниці, пахло свіжим хлібом та прянощами.
Найстарший кухар, побачивши його тугу, шепнув:
— Хочете почути таємницю, Ваша Величносте? На горищі є стара драбина. Кажуть, вона веде прямо туди, у саме серце подвір’я.
Для Євгена це було як запрошення до секретної експедиції. Він миттю кинувся на горище, де пахло старим деревом, сіном та… чимось ще. Не встиг він знайти драбину, як біля його вуха задзвеніло тонке «зззззз» і зʼявився різкий біль. Оса! Вона вжалила його просто у вухо.
Принц, скрикнувши, побіг до своїх покоїв. Відображення у дзеркалі приголомшило його. Маленьке акуратне вухо перетворилося на щось червоне і незрозуміле. Жах! Адже сьогодні ввечері мала приїхати принцеса Єфросинія з батьками на перше знайомство!
Вечір був складним. Євген спробував сховати свою «пригоду» під великим капелюхом з пір’ям, але коли він, кланяючись, нахилився перед королем, капелюх злетів із голови і покотився прямо до ніг принцеси.
Зала застигла. Усі погляди були прикуті до величезного, червоного вуха принца. Принцеса Єфросинія злякалася, вхопила батька за руку і прошепотіла: «Це… це чаклунство! Його зачаклували!» І, не слухаючи пояснень, поспішила покинути залу.
Набряк спав через три дні, але репутацію вже було не повернути. Принцеса Єфросинія відмовилася від шлюбу. А король з королевою, хоча й перестали гніватися, довго не давали синові забути цей урок. За вечерею король міг задумливо сказати: «Передай солонку, сину. Та обережно, а то раптом… оса?» — і всі за столами починали тихо сміятися.
Принц Євген, звичайно, не перестав бути допитливим. Але він навчився робити це з розумом і спрямував свою цікавість у навчання: розпитував вчителів про все на світі, вивчав карту королівства, щоб знати, куди варто мандрувати, коли він стане королем. А ще він зрозумів найголовніше: справжня пригода починається не тоді, коли ти робиш те, що не можна, а коли ти з повагою та розумом досліджуєш світ навколо себе. Навіть якщо це просто королівський замок. А про осине гніздо на горищі він, до речі, забув попередити кухаря. Але це вже зовсім інша історія.
