Посеред величезного моря плив корабель. Вітрила були натягнуті, а прапор майорів на вітрі. На тому кораблі жив пірат Віктор. У нього було довге волосся, чорна пов’язка на оці і сиві вуса на обличчі. Він блукав морем вздовж і впоперек. З іншими моряками він не спілкувався. Він був самітником.
Він не хотів мати друзів чи будь-яких товаришів. Він був таким завжди похмурим піратом. Він любив, коли міг бути сам на своєму кораблі і долати всі хвилі, які море йому готувало. Більше йому нічого не було потрібно. Але одного разу сталося щось несподіване, що змінило пірата Віктора.
Було рано вранці, коли пірата розбудив величезний удар. У корабель врізалася велика хвиля і майже повністю його перевернула. Коли пірат Віктор вийшов нагору на палубу, він побачив, що прийшла величезна буря. Вітер дув і кидав корабель туди-сюди. Навколо гриміли громи і блискали блискавки. Пірат одразу почав згортати вітрила і намагався керувати. Але буря була сильнішою.
Він вже думав, що корабель перевернеться, коли в ту мить корабель перестав нахилятися. Віктор не розумів, що відбувається. Навколо лютували громи і блискавки, вітер і дощ били в корабель, але він не рухався. Він почав бігати по палубі і дивитися навколо. Раптом він побачив на кожному боці корабля морських русалок. Їх було чотири. Кожна тримала корабель з одного боку. Вони тримали його так міцно, що корабель майже не рухався, навіть коли навколо була буря. Морські русалки врятували пірата. І його корабель теж.
Коли буря закінчилася, русалки повільно готувалися відплисти. Але пірат ще кричав їм услід: «Дякую, морські русалки! Я вам вдячний, але не розумію цього. Чому ви мене врятували?» Русалки подивилися на нього і відповіли: «А чому б і ні? Ми допомагаємо всім, коли можемо. Ми не хочемо, щоб на нашому улюбленому морі комусь щось сталося. Кожне життя варте того, щоб його врятувати.” І потім вони відпливли.
Пірат ще довго після цього думав про те, що йому сказали русалки. Пройшло багато часу. Пірат Віктор забув про якусь бурю і про те, як його врятували русалки. Він знову був задоволений лише собою. Він знову був самітником і не хотів нікого бачити.
Одного разу він плив на своєму кораблі біля скель. Стояв біля керма, вітрила були натягнуті, і він насолоджувався тишею і спокоєм, які йому давало море. Раптом він почув ніжний голосок: «Вікторе, будь ласка, допоможи мені!» Він озирнувся навколо і побачив біля скелі морську русалку. Вона була заплутана в рибальській сітці. Пірат хотів плисти далі, не звертаючи уваги. Він же ні з ким не розмовляє і нікому не буде допомагати. Це її справа. Але коли він вже майже був за скелями, згадав, як морські русалки були відважні і як вони врятували йому життя, хоча він їх про це не просив.
Щось у ньому змінилося. Дивне відчуття. Він не міг цього залишити. Не міг відплисти. Все ж таки в ньому було щось добре, і тому він повернувся, пришвартував корабель, стрибнув на скелю і своїм кинджалом розрізав сітку, в якій була ув’язнена фея. Вона щасливо стрибнула у воду і дуже дякувала пірату за порятунок. Ще здалеку вона кричала йому через широке море: «Я знала, що ти добра людина. Ми, феї, бачимо до самого серця, і я в твоєму серці бачила також і те добре. Я вірила тобі і зробила правильно.» Пірат Віктор, коли згадав, що хотів відплисти і залишити фею ув’язненою, засоромився. Але він знав, що врешті-решт вчинив правильно і був готовий зробити це будь-коли знову.
