Однієї тихої ночі маленький Петрик, що жив з родиною в мальовничому будиночку на краю лісу, вирішив вирушити у таємну подорож. Свій сміливий план він розповів і своєму вірному песику-другові Бобіку.
Перш ніж вони вирушили назустріч пригодам, Петрик взяв з холодильника на дорогу гарний шматок торта. Бобік захоплено облизнувся і вистрибнув з вікна. «Ще добре, що ми на першому поверсі», — оцінив ситуацію Петрик і також проліз крізь вікно назовні, де на нього вже нетерпляче чекав його песик-розвідник.
Щойно вони зробили кілька кроків до лісу, Петрик запропонував швидку тортову перерву, аби набратися сил. Після солодкого частування вони поринули в темний ліс, дорогу їм освітлював лише ліхтарик, а тишу порушувало тільки пугукання сови.
Раптом з гілок озвався голос: «Що ви робите вночі в лісі?» — запитала їх сова на ім’я Гострооченька. «Ми дослідники!» — гордо відповів Петрик і посвітив на неї світлом. «Ми любимо пригоди.»
Сова насупилася і похитала головою. „Ех, не світи мені в очі! І взагалі, так пізно самі в лісі? Адже тут чигає безліч небезпек. Що б ви робили, якби перед вами з’явився ведмідь? Вони не люблять, коли їх турбують, і свою територію пильно стережуть.
Петрик намагався залишатися спокійним: „Ти просто хочеш нас налякати!” — сказав він рішуче.
„Та де там,” — продовжила сова серйозно. — „І не тільки ведмідь. У цьому лісі блукає ще й зграя голодних вовків. Такі з вами церемонитися не будуть, ви навіть утекти не встигнете!” Петрик уже почав трохи боятися, хоча й намагався нічого не показувати.
«А ви ще не знаєте про старого кабана,» — додала Гострооченька. «Він нападає на все, що тільки рухається! Розганяється і кидається на кожного, хто стає йому на шляху.»
Петрик і Бобік почали жваво уявляти, як такий розлючений кабан женеться за ними між деревами. Раптом охота до пригод якось минула.
«Нам треба повертатися додому, Бобіку,» — зітхнув Петрик. «Мамуся і татусь напевно хвилюватимуться за нас.» «А крім того… у нас скінчився торт.» «Гав!» — погодився Бобік.
Швидко повернулися назад до будиночка, Петрик переодягнувся в піжаму і заліз до ліжечка. „Тут все ж таки краще, ніж у лісі, як думаєш, Бобіку?” — сказав він і погладив песика. „Мабуть, ми ще занадто малі для нічних походів.
„Гав! Гав!” — погодився Бобік.
І так обидва зрозуміли, що з пригодами краще почекати до дня. До лісу поки що не наважувалися навіть поглянути.
