Усі знають, що на літні канікули діти їдуть до бабусі. Але чи знаєте ви, що на свої, особливі канікули, іноді їдуть… собаки? Саме так. Пес на ім’я Бімка саме готувався до такої подорожі.
Його улюблена родина збиралася на море, куди собакам не можна. Але хлопчик Павлусь пояснив йому: «Ти теж поїдеш на канікули! До бабусі, у село! Там тобі буде супер!»
І от Бімка опинився на великому подвір’ї. Бабуся Одарка спочатку була в захваті: «Ой, який гарненький песик! Ню-ню-ню, мій ти кумедний!»
Але ентузіазм бабусі почав танути, як морозиво на сонці, з неймовірною швидкістю. Бо Бімка, міський пес, що звик до парків і повідків, вирішив, що канікули — це час відпочинку та… повної свободи!
День 1. Знайомство з двором. Бімка вирішив влаштувати веселі перегони з курчатами. На його думку, це була весела гра. На думку курей — апокаліпсис. Вони з роззявленими дзьобами бігали, панікували, і взагалі думали що це їх останній день життя.
День 2. Захист території. Побачивши листоношу, Бімка мужньо кинувся на захист бабиного майна. Він гарчав і показував зуби, немов перед ним був не дядько Петро з пачкою газет, а лихий злодій. Дядько Петро, перелякавшись, кинув пошту на землю і побіг геть, забувши віддати бабусі дуже важливий лист.
День 3. Страх перед технікою. Коли дідусь Іван завів трактор, Бімка вирішив, що на подвір’я напало грізне, ричаче чудовисько. Він кинувся тікати і в паніці заскочив у старий сарай з інструментами. Сарай, не витримавши такого енергійного вторгнення, з легким тріском склався, як картковий будиночок. Дідусь годину визволяв песика з-під дрантя, лаючись емоційніше, ніж сам Бімка.
День 4-10. Повне занурення. Кожен день був наповнений подіями: з’їдені пиріжки, що вистигали на вікні (Бімка подумав, що це для нього спеціальна випічка), невдала спроба поплавати у струмку (виявилося, що вода мокра і тече!) та нічні «серенади» місяцю, які насправді були гавканням на кожного їжака та кота в окрузі.
Бабуся Одарка ходила, хитаючи головою, і рахувала дні до повернення онука. Вона зрозуміла, що міський пес — це як торнадо з хвостом і вологим носом. Йому потрібен не сільський простір, а міський парк з асфальтованими доріжками та суворими перехожими.
А Бімка? Бімка був щасливий, як ніколи! Що за чудові канікули! Скільки вражень, скільки нових друзів (він був упевнений, що курчата просто скромні), скільки подвигів! Він вже мріяв про наступне літо. Він напевно ще не все дослідив: отой великий гарбуз у городі виглядає підозріло, а в коморі, мабуть, ховається щось дуже цікаве…
І коли Павлусь нарешті приїхав, щоб забрати свого втомленого, але щасливого друга, Бімка на прощання ласкаво лизнув бабусі руку. Вона зітхнула. А він подумав: «Бувай, найкраща бабуся у світі! Дякую за найкращі канікули! Обов’язково повернусь!»
Мораль? Іноді найщасливіші канікули для одного — це справжнє стихійне лихо для всіх інших. Але любити треба всіх: і тих, хто спокійно несе яйця, і тих, хто з любов’ю руйнує сараї.
