Була тепла осінь, сонечко світило, і Маша з ведмедем пішли грати в ліс.
Влаштуємо”змагання,” запропонувала Маша. “Хто першим добіжить до того великого пенька, той виграв.”
Ведмідь кивнув та вже радів, що ці змагання точно виграє.
“Отже, три, два, один… біжімо!” відлічила Маша, і обоє вирушили наввипередки з вітром.
“Допоможіть мені!” пролунав голос у лісовій тиші.
Маша і ведмідь одразу зупинилися. Про змагання забули і слухали, звідки доносилися ті відчайдушні звуки.
“Допоможіть, будь ласка! Не можу рухатися.”
Ведмідь показав у напрямку, звідки лунали звуки. Біля дороги лежало кілька великих каменів, і росла гуща. Саме з цієї гущі лунали прохання про допомогу. Маша та ведмідь відразу поспішили туди.
Коли Маша наближалася до того місця, їй щось не сподобалось. У проходах між великим камінням лежали розкидані зім’яті пакетики від цукерок, пластикові пляшки та бляшанки. Трохи далі у чагарнику був кинутий чорний мішок, наповнений смердючим сміттям. І відразу за тим чагарником лежала та маленька нещасна. То була білка, вона весь час кликала на допомогу. Вона заплуталася в поліетиленовий пакет і не могла навіть рухатися.
“Білочко, як це з тобою сталося?” дивувалася Маша і повільно наближалася до наляканої білки.
“У тій сумці залишився пакетик з кількома горішками. Я хотіла їх дістати, але коли хотіла вилізти, заплуталася в цій ручці,” показувала білка очима на частину сумки, бо лапки мала зв’язані. “Старалася вирватися, але лише ще більше затягувала себе, поки не застрягла тут таким чином.”
“Почекай, я тобі допоможу вийти,” сказала Маша і вже розмотувала поліетиленовий пакет.
“Дякую вам, друзі,” зраділа білка, коли стала вільною. “Будьте тут обережні. Іноді тут можна знайти й гострі шматки скла.”
Маша подивилася на ведмедя. Він тримався за підборіддя, напружено думав і морщився від усього того безладу навколо.
“Деякі люди гірші за свиней,” говорила Маша. “Сміття не повинно бути у лісі. Адже хтось може просто поранитися.”
Ведмідь кивнув і кудись побіг. Поки Маша оглядалася, він повернувся вже з візком. Навантажив на нього мішок і продовжив збирати сміття. Маша одразу приєдналася.
Так вони разом з ведмедем йшли і прибрали весь ліс. Коли вони поверталися лісом назад, побачили, як якийсь хлопчик з чорним мішком через плече йшов дорогою. І саме коли він хотів кинути його у високу траву, на нього закричала Маша: “Ліс не смітник, ти негіднику!”
Хлопчик злякався, але швидко опанував себе. Не буде ж його вчити якась маленька дівчинка.
“Дивись за собою,сонечко.”
Хлопчик повернувся, щоб викинути сміття, але з-поміж ожин вийшов ведмідь. Страшно забурчав і виглядав дуже злим.
“Я, я, я,” заїкався хлопчик із страху, “я віднесу це на звалище. Обі-обіцяю. Ведмеееееде!”
І разом з мішком побіг геть з лісу.
Ведмідь та Маша посміхнулися один одному. Це можна назвати добре виконаною роботою. Головне, щоб цей хлопчик розповів усім подібним нечемним, які навколо себе розкидають сміття, щоб більше ніхто так не наважувався робити.
Ввечері, коли Маша та ведмідь уже розсортували всі відходи в смітники, ведмідь забив біля дороги до лісу табличку, на яку написав: “Увага! За цим лісом доглядають Маша та ведмідь.”
