В одній старій будці біля густого темного лісу жив маленький песик на прізвисько Ланцюг. Поруч з будкою песика стояла стара обшарпана хата, де жив господар Ланцюга, злий чарівник на ім’я Леонід. Ланцюг був дуже сумним песиком, тому що ніколи не мав справжнього друга. Чарівник зовсім не любив свого собаку. Він часто посилав Ланцюга до темного лісу за всілякими травами і ягодами, які йому були потрібні для приготування його магічного, але дуже небезпечного зілля.
Під час своїх дослідів Леонід часто мріяв про те, як колись він керуватиме всім темним лісом і як кожна істота в лісі підкорятиметься тільки йому. Але Леонід боявся лісу, яким хотів керувати, тому посилав туди лише Ланцюга. Він часто розповідав песику про свої жахливі плани, і Ланцюг дуже боявся дня, коли його магія стане такою сильною. Тому песик часто приносив своєму господареві зовсім не ті трави та ягоди. Ланцюг підмінював їх подібними, щоб магія чарівника не спрацювала. Це був мудрий і хоробрий пес, але ніхто не знав, що саме він намагається захистити весь ліс від злих чар свого господаря. Єдине, що робило песика щасливим, це ночі, коли він дивився на небо, сповнене чарівних мерехтливих вогників. Ланцюг не розумів, що це за вогники, але він сподівався, що, можливо, десь за глухим лісом на нього чекає краще життя, і він знайде справжніх друзів. Коли він засинав, компанію йому складала тільки білосніжна сова, яка сиділа на даху хатини і кричала, бажаючи йому доброї ночі.
Однієї темної ночі, коли високо в небі спав місяць, а біля нього весело мерехтіли зірки, Ланцюг почув гучний галас із будиночка чарівника. Він швидко підскочив на свої каштанові лапи, вибіг зі своєї будки і зазирнув у вікно, намагаючись побачити, що відбувається в хатині чарівника. «Ти, ти, дурний пес! Ти підмінив мої трави! Ти мене обдурив!» — гнівно шипів чарівник, однією рукою гортаючи книгу заклинань, а іншою розмішуючи кипляче фіолетове зілля. Ланцюг здригнувся і завмер, він не міг навіть поворухнутися, оскільки його каштанова шірстка стала дибки. Леонід помітив песика у вікні і швидко пройшов через темну хату до дверей. «Зараз побачиш, що я з тобою зроблю!» — сердито кричав він, але його чорний плащ випадково зачепився за горщик із зіллям, і воно вилилося на темну дерев’яну підлогу, обпаливши ноги чарівника. «А-а-а!» — кричав та стрибав від болю чарівник. Песик дуже боявся того, що станеться далі. Раптом біля нього на підвіконні сіла сова. «Давай, тобі треба від нього тікати, зараз накращий момент! Не бійся, тікай!» – сказала сова Ланцюгу. «Мені… мені страшно», — затинався песик. «Я вирушу з тобою, але нам треба поспішати, поки чарівник зайнятий!» – квапила песика білосніжна сова. Ланцюг набрався сміливості і швидко зістрибнув з підвіконня. Сова злетіла в небо, а песик побіг за нею до густого лісу. Двері хатини відчинилися. «Я вас спіймаю!» — кричав на Ланцюга чарівник, стоячи у дверях і махаючи чарівною паличкою на песика. На щастя, його чарівна паличка не спрацювала. Сова прямувала до безпечного місця, а Ланцюг щосили біг за нею. Хоча й сил вже не було, він продовжував бігти. Коли вони опинилися майже на краю темного лісу, на небі вже поволі сходило сонце. Сова зупинилась і сіла на гілку високого дерева.
«Можна відпочити, — сказала вона, — ми в безпеці. Тут він нас вже ніколи не знайде», — і посміхнулася Ланцюгу. «Я… я не знаю, як тобі віддячити, — втомлено відповів песик і сів на зелену траву. Він помітив, що тут ліс вже не такий темний і жахливий. «Ти не повинен мені дякувати, я щодня спостерігала, як ти підмінював чарівнику трави та ягоди, як ти був хоробрим і захищав мій ліс, тому я тебе оберігала щоночі, поки ти спав», – мудро зазначила сова. «Я просто не хотів, щоб він керував усім лісом і всіма тваринами в ньому», — відповів Ланцюг. «Я знаю, і всі ми це знаємо, я всім розповіла про твої добрі вчинки і мужність», — сказала сова, і раптом за її спиною з’явилися руді білочки, з-за дерева визирнув ведмедик, підбігли маленькі зайчики та косулі. «Дякуємо!» — сказали всі тварини, які прийшли познайомитися зі своїм героєм. «У свою чергу, ми тобі збудуємо будку тут, у нашому лісі, і ти зможеш жити з нами. І ми будемо однією великою родиною!» – весело сказала йому маленька гніда косуля і почала з ним гратися.
І тому песик та інші тварини більше ніколи не чули про злого чарівника, який так боявся лісу, що хотів ним керувати. Нікому було приносити йому складові для його зілля, тому він не міг більше чаклувати. А наш герой, хоробрий пес Ланцюг, вже не тільки радісно дивився на яскравих зірочок на небі, але і знайшов справжніх друзів, які були вдячні йому за те, що він сміливо кинув виклик своєму злому господареві і тим самим врятував не лише ліс, але й себе.
Прекрасна казка 😀