Було колись село, і був у тому селі маленький кольоровий дитячий садочок. Кольоровим він був тому, що вихователі красиво розфарбували його в різні кольори веселки. Саме в цей кольоровий дитсадок ходив маленький неслухняний хлопчик на ім’я Тарасик.
У нього не було в садку багато друзів, тому що він нікого не слухався і постійно злився. Найкращою і єдиною подружкою Тарасика була дівчинка на ім’я Оленка. Білява Оленка була доброю дівчинкою, слухалася виховательки і завжди намагалася Тарасика виправити, допомогти йому чи порадити. Проте Тарасик не слухався ні виховательки, ні своєї подружки Оленки. Вихователька завжди старалася спокійно пояснити йому, що він повинен її слухатися, однак Тарасик нехтував її словами.
Його дратувало, що хтось інший йому наказує, адже вдома він вже наслухався від мами і тата – прибери іграшки, не бігай, мий руки… одне й те саме. Оленку він теж не слухався, і вона через це дуже сумувала, але він їй подобався, і вона продовжувала з ним грати. Вона намагалася пояснити йому, що виховательку потрібно слухатися. Одного сонячного дня діти гралися на подвір’ї дитячого садку. Вихователька дала їм дуже важливе завдання. Вона роздала всім дітям формочки і попросила «спекти» пісочний тортик. «Можна прикрасити його квітами?» — запитала Оленка з цікавістю. Вихователька кивнула, і діти взялися до роботи. Звичайно, Тарасик працював поруч зі своєю подружкою Оленкою. «Отже, додамо ще цукру і шоколаду! І прикрасимо його квітами!» — сказала Оленка і посипала свій витвір піском, наче цукром. Вона побігла до трави, зірвала жовту кульбабу і поклала її на тортик. Оленка була дуже розумною. «Супер, Оленко, твій тортик чудово виглядає!» — похвалила її вчителька і посміхнулася.
Тарасик також намагався зробити власний тортик, але в нього не дуже виходило. Тому хлопчик почав злитися і плакати, побачивши красиві пісочні тортики в Оленки та інших його одногрупників. Вихователька намагалася не лише підтримати його, але й допомогти з тортиком. «Тарасику, візьми трохи менше піску і спробуй ттримати формочку ось так, — показала вона йому, — тоді вийде, побачиш!» — ласкаво промовила вихователька до Тарасика. Але Тарасик не збирався нікого слухати, а ще більше розлютився і жбурнув свою формочку так незграбно, що вона влучила в Оленкин тортик, і він весь розпався. Оленка розплакалася і побігла до виховательки. Маленька дівчинка дуже злилася на свого друга. «Я більше не хочу з тобою дружити! Ти жбурнув формочку і зіпсував мій тортик лише тому, що не слухався виховательки!» — кричала вона.
Тарасик дуже засмутився, бо не хотів влучати формочкою в Оленкин тортик. Йому було шкода. Коли діти пішли до кімнат, Тарасик дуже хвилювався. Оленка з ним не розмовляла і гралася з іншими дітьми. «Можна пограти з вами?» — сумно запитав Тарасик Оленку та її одногрупницю Тетянку. Дівчата похитали головами і продовжили складати головоломку самі. Вихователька порадила Тарасику вибачитися перед своєю найкращою подругою, і він вперше її послухався.
«Вибач, Оленко, я не хотів… Обіцяю, що більше не буду злитися, а буду слухатися!» — сумно сказав Тарасик і розвернувся, щоб піти. Оленка скочила на свої маленькі ніжки, поправила свою рожеву сукню й обійняла Тарасика. «Якщо ти будеш слухняним, ми знову станемо друзями!» — весело сказала вона, взяла Тарасика за руку, і вони пішли разом складати головоломку.
Вихователька дуже раділа, що хлопчик так люб’язно вибачився і що вони з Оленкою знову стали друзями. Також вона раділа, що він так нарешті її послухався. З цього дня Тарасик не тільки почав слухатися виховательки, але і знайшов інших друзів у садку – лише тому, що він краще себе поводив та дослухався до них. Тож один невдалий тортик і маленьке нещастя з формочкою змінили Тарасика більше, ніж він міг очікувати.
