Одного разу хитра лисичка дуже зголодніла, тож вилізла зі свого схованку і вирушила шукати щось поїсти. Вона бігала по свіжо зораному полю і принюхувалася, чи не знайде якусь мишку. Раптом побачила їжачка, який сидів біля мишачого гнізда і задоволено ласував.
Лисичка розсердилася: «Це не їжа для такого колючого створіння, як ти! Моя буде!» — вигукнула, забрала у нього мишку і сама її з’їла. Їжачок аж затремтів від гніву: «Сподіваюся, ти подавишся, злодійко!» Але лисичка тільки сміялася.
Тоді вона почала його дражнити: „Навіщо тобі ці твої колючки?” Їжачок спокійно відповів, що це його захист від ворогів. Лисичка засміялася: „А мені нічого такого не потрібно, я розумна, кмітлива, хитра, спритна і все вирішу. Коротше кажучи, я від природи чудово обдарована.
Тільки-но вона це промовила, почулося виття і з кущів вибігли два пси. Їжачок одразу згорнувся в клубочок, а лисичці довелося тікати. Пси обнюхували їжачка, проте незабаром їм це набридло – вони покололися об його колючки. Вони кинулися навздогін за лисичкою, яка намагалася втекти всіма можливими хитрощами. Але марно – пси врешті-решт спіймали її і привели назад до свого господаря.
І так лисичка переконалася, що іноді навіть хитрість не допомагає і що скромні засоби та проста оборона можуть бути сильнішими за всі підступи. Її пихатість перед їжаком їй помстилася. А їжачок собі спокійно далі тупотів полем і виглядав наступну мишку.
