Казколандія

На самому краю міста в невеличкій хатині жив один художник. Він малював різноманітні картини і плакати, і на всіх них були зображені тварини.

Осінь добігала свого кінця, і вже майже настала зима. Лісні тварини закінчували збирати запаси їжі, інші робили більш затишними свої нори, бо готувалися до сплячки.

У деревʼяній хатинці глибоко у лісі жила мишка на імʼя Кайя. Була то гарна маленька мишка, яка носила рожеві обручі і милі платтячка. Вона дуже піклувалася про свою оселю і товаришувала з усіма тваринами у лісі. Перед її домом в неї був садочок, де вона вирощувала овочі, фрукти ж вона збирала у лісі.

Десь далеко звідси є сафарі, в якому живуть слони, жирафи, антилопи, зебри й інші тварини. Всі вони жили у мирі та злагоді, у мальовничих просторах. Королем в них був Лев, бо був найсильнішим з них усіх. Але він ще був мудрим, винахідливим та справедливим. 

Коли іде дощ, повсюди багато води. У озерах та річках піднімається вода, а на тротуарах біжать струмочки. Одного разу у нашому селі ріка так наповнилася, що майже не вилилася за берега. Тоді всіх врятували бобри і їх друзі птахи, і їм це вдалося тільки тому, що вони допомагали одне одному. То що ж насправді трапилося?

За сімома горами і сімома долинами стояло гарне село. Всі будинки в ньому були побудовані по колу, а прямо посередині був великий ставок. Щороку, коли наставала зима, ставок замерзав, і всі, хто жив у тому селі, йшли на нього кататися на ковзанах. Всі йшли туди. Малі і старші, молоді і старі, дівчата і хлопці.

За величезним схилом стоїть прекрасна хатина. Та вона була незвичайна: блакитна, як небо, розмальована сонцями, з яскраво червоним дахом. Вона стояла прямо посеред квітучого лугу, на якому росли різнокольорові ароматні квіти. Але що то була за хатинка? 

За кількома пагорбами і долинами стояло маленьке село. На краю села, біля лісу, стояв маленький будиночок. Там жила Вікі зі своїми батьками. Вона була маленькою дівчинкою, сповненою енергії. Вона любила спорт, і її улюбленою справою був біг.

Настала ніч. На небі засяяв місяць, довкола нього заблищали зірочки, а у віконцях вже було темно. Кожен у місті вже спав, бо вже була дуже глибока ніч. Не дивлячись на це, тихе шарудіння можна було почути з-під ліжка у кімнаті одного хлопчика, Вінса. 

Прямо посеред великого багатолюдного міста була парковка. На тій парковці завжди паркувалися дві машини, одна з них була пожежна, а інша – поліцейська. Обидві машини були завжди готові допомогти комусь у місті.

Протягом вересня, жовтня і листопада, володарює осінь. Листя міняє колір, вітер здуває наші капелюхи, а дощ іде все частіше. Все більше каштанів опиняються на землі, де їх знаходять діти і забирають додому. Це тому, що каштани найкраще підходять для виготовлення різноманітних фігурок, наприклад тваринок. Та чи чули ви колись про щасливі каштани? 

Ліда була дівчинкою з світлим волоссям, і проводила майже весь час у лісі. Їй подобалося там читати, відпочивати і наповнювати годівнички для оленів різноманітними смаколиками. Їй просто подобалося, що вона може лежати прямо на моху, відчувати аромат грибів, і збирати різні ягоди. Але одного дня Ліда зустріла декого, кого раніше у лісі не бачила. Якщо чесно, вона навіть не знала, що хтось такий взагалі існує. 

Далеко-далеко звідси стояла хатинка, на вигляд геть як пряниковий будиночок. Але ні, він не був справді пряниковим, а був зроблений з дерева. Віконця були пофарбовані, а дим завжди піднімався з димоходу. У тій хатині жив дідусь-казкар, найкращий у розповідях казок. Діти і тварини з усіх усюд приходили послухати його казки. 

Далеко у лісі, у великій норі жила родина бобрів: батько бобер, мати бобриха, і їх двоє непосидючих сина, яких звали Монті та Крекер. Вони обоє були гарними синами, і допомагали своїм батькам з усім.

Далеко звідси, в землі індіанців жила маленька дівчинка. В неї було довге чорне, наче вороняче крило, волосся, яке вона заплітала у дві довгі коси. На голові вона носила яскраву повʼязку, з якої стирчало два пера. Імʼя її було Інчучуна. Її батьки також були індіанцями, і жили у вігвамах.