Бублик ішов повільно зі школи. Бубубус знову поїхав без нього, бо він занадто довго вовтузився з обідом. Рибу він не любив. Йому було нецікаво вибирати з неї кісточки. Коли якусь пропускав, вона застрявала між зубами.
Тому рибу він не їв. Але пані кухарка наполягала, щоб він хоч трохи спробував. Зараз його це зовсім не хвилювало — швидше думав про домашнє завдання.
Пан учитель Диблік розповідав, що завтра буде День батька. Як нещодавно святкували мам, тепер святкуватимуть татусів. На домашнє завдання потрібно написати й розповісти своєму татові віршик про те, як вони його люблять. Бублику за всю дорогу додому нічого не спадало на думку.
Він прийшов додому і пішов гратися у пісочницю. Там уже сиділа Зубомила і вантажила камінці на синю Татру.
— Ти вже маєш віршик? — спитав її Бублик.
— Ні, але щось мені точно спаде на думку, як тільки побачу Татка, — сказала Зубомила. — А ти?
«Оце щастить їй», — подумав Бублик. «Їй завжди щось приходить в голову.»
— Ні, я зовсім не знаю, що йому побажати, — бурмотів він. «Може, щось, що він любить…»
І саме в ту мить йому спала на думку ідея. Він одразу побіг до садового будиночка, де тримали всі іграшки для вулиці. Там він знайшов останній аркуш паперу, а ось олівця ніде не було.
— Ой, та ну! Сестричко, у тебе немає олівця?
— У мене немає, маєш іти додому.
— Поки добіжу додому, все забуду! — застогнав Бублик і шукав, чим би написати.
Він схопив камінчик, вмочив його у багнюку і почав писати. Йшло це важко, але врешті-решт літери таки з’явилися на папері.
— Та твій папірець виглядає так, ніби хтось ним витер собі дупу, — прокоментувала Зубомила. — Ти й прочитати не зможеш.
— Прочитаю, не хвилюйся, — усміхнувся Бублик і вже чекав ранку, щоб прочитати свій витвір Татку.
Просто під час сніданку до Татка підбігла Зубомила з маленькою квіточкою-смішинкою. Татко її дуже любив. А ще вона одразу почала декламувати віршик:
— Ось, мій татусю, тримай квіточку,
Бо ти для мене найдорожчий в світочку.
Щоб довести, як сильно тебе люблю,
Даю тобі букетик у ручку твою.
— Дякую, Зубомилко, це було чудове побажання. А мої улюблені смішинки я поставлю у вазочку, — зрадів Татко.
— Татко, вітаю тебе з Днем тако, — почав Бубік, — бажаю, щоб ти міг цілий день сміятися… ой, тобто спати. Не буду тебе дражнити, може трохи зовсім, ти просто найкращий зубатий зайчик… ой… татусь.
— Який гарний віршик! — засміявся Татко. — Сподіваюся, що ти й справді не будеш мене дражнити — це буде чудовий подарунок. А знаєте що, мої зубаті дітки? Ходімо це відсвяткуємо морозивом!
— Юхуу! — радісно вигукували діти.
— Яке ви хочете? — запитав Татко.
— Я хочу водяникове! — вигукнув Бублик.
— Фу, воно ж на смак як риба, — скривився Бублик. — Я візьму зі смаком тако, бо ж День тако!
— Ой, ти дивачку, — лагідно виправила його Зубомила.
— Ага. Ну так, тепер усе ясно. Мені й справді здавалося дивним, що на День тако вітають татусів. Тепер я вже все розумію, — засміявся Бубік.
І от на День Татка Татко узяв собі водяникове морозиво, Мамочка — мухітове, Бублик захотів своє зі смаком тако, а Зубомила після довгого вибору обрала чорне вугільне морозиво. Разом вони добряче насміялися й так чудово відсвяткували День Татка.
