Любі діти, ви, напевно, пам’ятаєте прекрасну принцесу Ганну, яка намагалася, нарешті, знайти своє покликання і бути чимось корисною, як справжні принцеси. Вона шукала його на королівській кухні, у спортзалі, де вчилася фехтувати, і навіть у селі під замком. Там вона зустріла маленького хлопчика на ім’я Іванко, якому вирішила допомогти.
Після короткої розмови з хлопчиком наша принцеса побігла на королівську кухню і наказала пекарям напекти стільки хліба та пирогів, скільки зможуть. Пекарі взялися до роботи. Тим часом наша принцеса побігла до своєї кімнати, де взяла різноманітні тканини та одяг і кинула їх до карети, куди також поставила глечики з водою. Вона хотіла допомогти, кому могла і чим могла, знаючи, що не всі мають стільки, скільки вона. Принцеса приготувала карету і чекала на випічку від пекарів. Коли хліб і пироги були готові, пекарі, слуги і навіть наша принцеса завантажили все на карету, і Ганна поїхала назад до села.
Слуги не розуміли, що задумала принцеса, але ніхто ні про що її не питав. Ганна відразу вирушила до Іванка. «Поглянь, що я маю для тебе», — посміхнулася вона хлопчику, простягаючи йому не одну, а відразу три хлібини, пиріг і два великі глечики з водою. Хлопчик дуже здивувався. «Але я не розумію, чому ти мені допомагаєш?» — здивовано спитав її хлопчик.
Проте принцеса мило посміхнулася хлопчику і простягла йому ще й свою стару сукню. «А ця сукня для твоєї сестрички! Просто знай, що ми, жителі замку, дбаємо про вас», — сказала вона йому. «Якщо тобі щось знадобиться, то сміливо заходь до замку», — додала вона і вирушила до села. Хлопчик піднявся з землі і побіг у хатину до сестри й мами. Він був дуже щасливим. А наша Ганна вирішила допомогти кожному, хто цього потребував, і тому вона розносила селом хліб, пироги та глечики з водою.
Принцеса дуже раділа – і не тільки вона, але й все село. Коли її карета спорожніла, сонце вже поволі сідало за високі гори, і принцеса поїхала до замку. Вона пишалася собою: давно їй не доводилося бачити стільки щасливих облич, як сьогодні. «Дякуємо за все!» — перед замковою брамою принцесу зустрічало кілька мешканців села, серед них був й Іванко з маленькою сестрою. На ній була сукня принцеси. Його сестра підійшла до Ганни і сказала: «Дякую, ти найкраща принцеса, яку ми тільки могли мати! Просто ти така добра», — посміхнулася вона Ганні і одягла їй на шию квіткове намисто. Воно було дуже гарне.
І тоді Ганна зрозуміла: те, що вона без вагань і безкорисливо допомагала бідним людям, і робить її справжньою принцесою. Вона з’ясувала, що в неї справді добре виходить допомагати людям, і вирішила продовжувати це робити.
І ось наша принцеса Ганна з новим намистом щасливо повернулася до замку і розповіла цю історію своєму батькові, королю, та своєму братові. Вони так зраділи її щедрості й доброті, що влаштували для принцеси бал, на який запросили всіх мешканців села. Так наша Ганна знайшла своє справжнє покликання – доброту і скромність, які і відрізняють справжніх принцес.
