У одній гарній садибі стояла клітка. Вона була повна тріски та сіна. У тій клітці жило морське свинча. Звали його Мішпулін. Це був самець. Мав коричневу пухнасту шерсть, очі коричневі, як шоколадка, і був дуже лінивим.
Всі дні просто лежав і валявся у своєму будиночку. Коли йому щось захотілося, починав голосно пищати. Найбільше просто любив їсти, спати та перекочуватися у своїй клітці. І ставав все важчим і важчим.
Мішпулін жив поруч з кролікарнею. З кроликами він був дуже великим другом. Кролікарня та його клітка були поруч. Садиба, де жив Мішпулін та кролики, належала одному дідусеві. Той доглядав за ними всіма, як найкраще вмів. І також, як тільки його улюбленець починав пищати, давав йому якусь смакоту. А Мішпулін пищав часто.
Одного разу вночі, коли всі вже спали, Мішпулін почув дивний звук. Це його розбудило. Він був незадоволений. Але через деякий час почав нервувати, що це за звук. Обережно виглянув з клітки на кроликів, але ті міцно спали. Мішпулін наставив свої маленькі вушка та слухав, що його розбудило. Спочатку почув якесь шарудіння. Потім це звучало, ніби хтось хотів потрапити до них у садибу. Ніби хтось намагався перелізти через паркан.
Через деякий час справді побачив, як хтось крадькома пробирається по їхньому саду. Мішпулін ані на мить не рушився та боявся. Але потім він усвідомив, що це злодій і він, безсумнівно, хоче вкрасти його друзів-кроликів. Спочатку намагався встати та швидко перебігти через клітку. Хотів її відкрити та налякати або вкусити злодія. Адже має великі зуби. Але коли намагався швидко рухатися, запихався. Не міг навіть належно встати, наскільки був переїдений і важкий. У той момент він сердився на себе, що такий ледачий і важкий і зараз не може навіть допомогти своїм друзям.
Але він не хотів здаватися, тож думав, що робити. І тоді зрозумів. “Звичайно, адже я вмію гучно пищати. Дідусь завжди чує мене навіть з дому. Мушу його розбудити і зараз,” подумав він. І так він вдихнув повітря і саме коли злодій наближався до кролікарні, Мішпулін з усіх сил запищав. У цій чорній темряві та глибокій ночі його свист неймовірно відгомонів.
Злодій злякався. Одразу став озиратися довкола, що це таке. Не зрозумів, що це писк від морської свинки. А Мішпулін не припиняв. Пищав і пищав. Кролики прокинулися і дико в кролікарні стрибали та тупцювали. Дідусь прокинувся та якнайшвидше пішов дивитися назовні, що відбувається. Впізнав, що його кличе його морська свинка.
Коли злодій побачив, що всі прокинулися і що його може помітити дідусь, боягузливо втік. Дідусь вийшов надвір і здалеку спостерігав, як злодій мчить геть з їхнього саду. Підійшов до кролікарні та перевірив, чи ніхто не відсутній. Потім погладив Мішпуліна та дуже його похвалив за те, що не злякався та всіх своїм писком розбудив. Морське свинча раділо, що все добре закінчилося.
З тієї ночі вже минув деякий час. Сад виглядає так само. Там досі кролікарня та клітка. Але у тій клітці вже зовсім інша морська свинка. Вона досі смілива, пухнаста та має коричневі очі, як шоколадка, але вже не така переїдена та лінива. Це досі той самий Мішпулін, але стрункий та швидкий. Тієї ночі, коли до них прийшов злодій, він був нещасний, що майже не може рухатися. І тому з того часу намагався це змінити. Сьогодні Мішпулін – щаслива морська свинка, яка може весело стрибати та гратися та може рятувати всіх своїх друзів.
