У пустелі, залитій сонцем, жили різні тваринки. Чи то великі тваринки, як, наприклад, верблюди з двома горбами, чи то менші, як, наприклад, пустельна лисиця або отруйні слизькі змії. Але там також жила маленька пустельна ящірка, ящірка-хлопчик на ім’я Ріко.
У нього були зелено-жовті лусочки і довгий лускатий хвіст. Він любив пустелю, любив грітися на піску чи на камені або просто блукати пустелею. Однак він завжди мусив бути обережним, тому що пустеля для таких маленьких ящірок, як він, дуже небезпечна. Він ніколи не знав, звідки може підповзти змія чи прилетіти хижий орел. Коли наближалася ніч, Ріко шукав скелясті щілини, в яких ховався вночі, щоб бути в безпеці від небезпечних створінь.
Одного ранку, коли сонце почало сходити між блискучим піском, Ріко вирушив на прогулянку. Коли він повз своїми маленькими ніжками по гарячому піску, раптом щось помітив. Щось блищало вдалині. Ріко повільно підповз ближче. Це був маленький, блискучий предмет, наполовину занурений у гарячий пісок. Коли він маленькими кігтиками розгрібав пісок, відкрив маленьке дзеркальце.
«Що це може бути? Виглядає дивно», сказав собі Ріко. Він злякався, коли побачив у відображенні ще одну ящірку – себе – але швидко зрозумів, що це він.
Раптом біля нього зупинилася менша, оранжева ящірка на ім’я Ліза.
«Привіт, Ріко, що ти робиш?» – запитала його з цікавістю Ліза, коли Ріко копався в піску.
Він з ентузіазмом показав їй, що знайшов. Обидва досліджували дивну річ, яка з’явилася в пустелі. Такого вони ще не бачили.
«Можливо, це приносить удачу!» – задумалася Ліза, і далі разом відкривали дивні форми, які мало дзеркало. Вони були здивовані, що бачать себе в ньому.
Раптом над ящірками щось пролетіло. Щось кружляло над ними і ненаситно дивилося на них хижими очима.
«Увага, тут орел! Ми повинні швидко сховатися!» – закричала Ліза і потягнула Ріко від дзеркала. Він намагався взяти своє відкриття, адже без нього він не піде.
Орел вже летів на них і хотів схопити їх у свої зловісні кігті, коли раптом Ріко придумав ідею. Адже він теж помітив дзеркало лише тому, що воно блищить. І так він направив дзеркальце прямо на орла проти сонця і тим самим осліпив його. Орел закричав і зник вдалині. Дзеркало осліпило його настільки, що ще довго він розгублено літав з боку в бік.
«Так, це дійсно приносить удачу!» — радісно вигукнули ящірки, коли орел відлетів геть.
Справді, цей дивний предмет, дзеркало, врятував їм життя. І так Ріко тягнув свій винахід всюди з собою. На своїх мандрівках пустелею він вже не був сам. Компанію йому складала подружка Ліза і дивне дзеркальце, яке він знайшов. Він постійно його доглядав і вірив, що одного дня дізнається, звідки воно насправді походить.
