«Фі! Юпі! Фі!!!» лунало на засніженому пагорбі. Була ніч. Темрява як у мішку. Навколо повна тиша. Тільки зі схилу, на якому вдень каталися діти, долинали чиїсь веселощі та радість. Біля пагорба жив Ярослав. Чорнявий хлопчина з чорними очима і сяючою усмішкою. Тієї ночі він теж почув той галас з пагорба.
Він став біля вікна і дивився в темряву. «Що це може бути? Зараз вночі? Хто може бути так пізно ввечері на вулиці?» питав він сам себе і намагався розпізнати, що там відбувається. Незабаром це стало зрозуміло. На пагорбі були зимові гноми. Один стояв на вершині пагорба і дув вниз замерзлу паморозь. Другий розбігався і спускався на спині зі схилу аж донизу. Потім вони знову мінялися місцями. Ярик дивився і не вірив своїм очам. Ніколи нічого подібного не бачив.
Повільно відкрив вікно і тихо в темряву покликав: «Гей! Маленькі чоловічки! Ідіть на хвилинку до мене до вікна.» Хто ви такі?» «Чуєш це? Мовляв, хто ми такі? Це ж питання. Мовляв, маленькі чоловічки. Це нас образило. Ми великі і не чоловічки, а гноми. Зимові гноми. Ходимо надвір вночі, коли діти вже сплять. Готуємо їм гору для катання на санках. Ми надуваємо їм там іній і створюємо для них найкращу ковзанку. А як це, що ти ще не спиш?” запитали зимові гноми.
Ну, я… не можу спати. У мене не виходить. Тому я дивлюся з вікна,” пояснив Ярик. “Не можеш спати, не можеш. Це не добре. Тобі потрібно спати. А знаєш, чому тобі це не вдається?” допитувалися зимові гноми. “Не знаю. Можливо, я боюся. Можливо, тут занадто темно. А коли я дивлюся з вікна, там багато вогників, тоді я так не боюся. А ще коли бачу вас, як ви красиво світите своєю крижаною сяйвом і пустуєте, я зовсім не боюся,” намагався це пояснити Ярослав.
«Ага, ага. Добре тоді. Тепер іди лягай спати. Спати потрібно, щоб вирости і мати достатньо сили. Тож швиденько в ліжко, закрий вікно і залиш свій страх нам,” сказали гноми і почекали, поки Ярик ляже. Потім вони стали на засніжений підвіконник. Один гном дмухнув крижану паморозь на вікно, а інший почав малювати своїми пальцями.
Ярик лише дивився з ліжка, що роблять гноми. Це була краса. На вікні почав вимальовуватися малюнок. Яскравий крижаний пил, який гном розвіяв, ніжно освітлив всю кімнату. Через деякий час на віконній шибці сріблясто сяяв малюнок. Ярик більше не мав такої темряви в кімнаті і спокійно заснув.
Гноми ще всю зиму приходили перевіряти Ярослава і час від часу малювали йому щось крижане на вікні. І хлопчик був радий, що навчився швидко засинати і що знайшов друзів, які йому допомогли. Щозими він з нетерпінням чекав на них.
Казка супер, зачаровує і поглинає. Синові дуже сподобалось, питав чи той хлопчик випадково не він.Щиро дякую за настрій!