Жила-була одна Поштова Машинка. Ця машинка розвозила людям листи та різні пакунки. Вона їздила у спеку, в мороз, під дощем і снігом. Навіть виїжджала, коли була ожеледиця і дороги ковзали, ну… як лід.
В одному селі матуся Михайлика замовила в аптеці ліки. Михайлик був хворий, а матуся не мала власної автівки, щоб доїхати до аптеки. Тож вона попросила надіслати їх поштою. Машинка завантажила пакунок з ліками й вирушила в дорогу.
«Ох і слизько сьогодні!» – казала Машинка, видираючись на гору.
На повороті вона зустріла Червону Машинку, що стояла, уткнувшись у сніг збоку від дороги.
— Ой, Поштова Машинко, куди ти їдеш? – бурмотіла Червона Машинка зі снігу.
— Я мушу доставити важливий пакунок, – промовила Поштовa Машинка.
— Краще нікуди не їдь. Поглянь, як слизько. Я зісковзнула з дороги в канаву й тепер мушу чекати, поки приїде друг Трактор і витягне мене.
— Але ж мені треба їхати. Не бійся, я впораюсь! — відважно сказала Поштова Машинка й повільно поїхала дорогою.
Вона була десь на півдорозі до села, коли зустріла великий вантажівку. Та стояла біля дороги й не могла виїхати на гору.
— Ого, Поштова Машинко, куди це ти їдеш? Адже скрізь лід, — здивувалася вантажівка.
— Я мушу доставити важливий пакунок, — промовила Поштовa Машинка.
— Ага. Я теж везу важливий вантаж. Я везу їжу в магазин, щоб люди могли купити продукти. Але, мабуть, я запізнюся, бо не можу виїхати на цю гору.
— Мені теж треба їхати. Тож бажаю тобі удачі, — скоро тут проїде друг Трактор, він тобі теж обов’язково допоможе.
Поштова Машинка поїхала далі. Вона їхала з крутого пагорба, колеса розігналися так, що їй стало страшно.
«Я їду занадто швидко», — подумала Машинка й почала гальмувати. Та це була помилка, бо коли різко гальмуєш на льоду, колеса ще більше ковзають.
Раптом Машинка бачить, що ковзає в кювет. Вона з’їхала з дороги прямісінько в снігову ковдру. Добре хоч там було м’яко. Але виїхати назад уже не вдавалося.
«Ой, тепер я не встигну доставити пакунок вчасно. Поки трактор дістанеться сюди, вже буде давно вечір», — засмучено мовила Поштова Машинка.
Вона вже-от-от хотіла заплакати, як раптом почула, що хтось їде. То була велика червона машина з маячком, який блимав синім кольором.
«Поштова Машинко, ми їдемо тобі на допомогу!» — гукнула машина й засигналила.
Поштова Машинка одразу впізнала рятувальників! Вони відразу допомогли їй вибратися зі снігу назад на дорогу.
«Дякую вам, рятувальники! Дуже-дуже вам дякую!»
«Нема за що, Машинко. Допомагати іншим — це наша робота,» — сказали пожежники. «Ми маємо їхати далі — біля міста на дорогу впало дерево, і там теж потрібна допомога,» — і з увімкненим маячком рушили далі.
Поштова Машинка їхала вже обережніше й щасливо доїхала до села. Вона передала пакунок мамі Михайлика.
Дякую тобі, Машинко! Тепер, коли є потрібні ліки, Михайлику точно стане краще.
Машинка пишалася собою, адже змогла доставити важливий пакунок. Вона весело повернулася назад на пошту, заїхала в теплий гараж і відпочивала. Треба було набратися сил для нових пригод, коли хтось знову захоче, щоб їм щось важливе доставили.
