Пан Голубок жив у маленькому будиночку сам. І йому було сумно одному. Тому він вирішив, що заведе собі друга. Якогось, з ким він міг би ходити на прогулянки. І пішов подивитися в магазин, де продавали домашніх улюбленців.
Пану Голубку одразу впали в око рибки. Але хіба рибки могли б ходити з ним на прогулянки? Також їм важко було б надіти нашийник, і навіть обійняти їх не можна було б. Тому він шукав іншого друга.
Чи міг би його другом бути морська свинка? Нашийник з шлейками морські свинки носять. Але швидка прогулянка? Для цього у морських свинок короткі ніжки, і, мабуть, вони не хотіли б ходити з паном Голубком туди, куди хоче він. Пан Голубок тому шукав далі.
Він побачив маленьке цуценя. Відразу закохався в нього. Це буде той самий справжній друг для прогулянок і для обіймів, зрадів пан Голубок. Відразу купив цуценя і відніс додому.
Але таке маленьке цуценя, це не так просто. Цуценята хочуть постійно гратися і потребують іграшок. Про це пан Голубок забув, і так сталося, що вже на другий день цуценя розгризло подушку.
«І ти, маленький бешкетнику,» сказав пан Голубок. Він сердився, але при цьому усміхався. Адже це лише дурне цуценя.
Він вирушив до магазину, щоб купити нову подушку.
Коли приїхав додому з подушкою, знайшов розгризену ковдру.
«Мені слід було її там купити одразу також, ти мій бешкетнику,» сказав песику, злегка погрозив йому пальцем і знову вирушив до магазину за ковдрою.
Коли повернувся додому, стрибнув у ліжко, цуценя притулилося до нього, і так вони разом спали.
День за днем маленьке цуценя росло. Пан Голубок це помітив, коли цуценя одного вечора стрибнуло до нього в ліжко. Ніжки ліжка заскрипіли і зламалися. «Песик гарно розвивається і росте», — похвалився пан Голубок.
«Завтра я візьму тебе на довгу прогулянку, щоб тебе втомити, і навчу тебе ходити біля ноги», — пообіцяв пан Голубок песику, почухав його за вухом і заснув.
Наступного дня він посадив цуценя в машину і вирушив на край міста, де була лука і ліс. Цуценя було дуже радісне. Воно вискочило з машини, і оскільки це вже було досить велике цуценя, тягнуло за собою пана Голубка на повідку, що господар ледве встигав.
«До ноги, до ноги», – кликав пан Голубок.
Але цуценя є цуценя. Воно рвонуло вперед, як трактор. Пан Голубок хотів би піти іншим шляхом, але цуценя вперто йде, куди хоче. Пан Голубок дивиться, це дерево вони вже минули щонайменше чотири рази. І вп’яте – адже це те саме дерево. Ну так, адже це цуценя ходить навколо кругового об’їзду постійно! Що це за прогулянка?
«До мене і повільно до лісу», – вигукнув пан Голубок і ніжно поплескав песика по заду.
Песик витріщив очі і, як сполоханий кінь, побіг на луг. Протягнув пана Голубка через чагарники і біг далі. Пан Голубок ледве встигав ногами, щоб встигнути за песиком.
Повз проходила сусідка з дівчинкою.
«Ой, дивись, мамо,» каже дівчинка. «Он там летить Голубок.»
«Де?» дивиться мама на небо.
«Але ні, не на небі, он там, за песиком на повідку летить пан Голубок, наш сусід.»
Пан Голубок ледве встиг їм помахати і вже зник за песиком у хащах. За ним на них чекала величезна багниста калюжа. Песик нарешті зупинився в ній і почав валятися в багнюці.
«Я, мабуть, купив свиню, одягнену в собачу шкуру,» поскаржився пан Голубок сам собі, коли перевів подих.
Песик був уже задоволений. До машини йшов зразково і слухняно біля ноги. Але він і його господар були всі в болоті.
Коли приїхали додому, пан Голубок помив машину. Потім помив песика. А потім ще й себе. Ввечері був такий втомлений, що впав у ліжко і заснув. Але був дуже радий, що має такого веселого друга, що не сам і що з песиком точно не нудно.
А песик? Його теж вдалося втомити. Лежав біля пана Голубка і ще уві сні махав ногами, як йому снилося, що знову на прогулянці зі своїм улюбленим господарем.
