На подвір’ї вночі дув страшний вітер. Рек, пес із подвір’я, вранці обходив усіх звірят і перевіряв, чи не зламав їм хатинки той великий вітер. Його перша стежка привела до поросяток.
«Привіт, поросятка, вночі був сильний вітер. Чи не пошкодив він вам хлів?» — спитав Рек.
«Хрю, хрю, хрю, та де там! У нас хлів міцний. Але ми зовсім не виспались через той шум, який наробив вітер.»
Рек рушив далі й дійшов до корівок.
«Привіт, корівки, чи не пошкодив вам вітер уночі корівник?»
«Му, му, му, та де там! У нас корівник міцний. Але господарка запізнилася зі сніданком, і ми вже голодні», — казали корівки.
«Не хвилюйтеся, корівки», — заспокоював їх Рек. «Господиня вже на підході. Їй ще треба було позбирати кошики, які вітер порозносив по подвір’ю.»
Рек пішов далі й дійшов до курника.
«Привіт, курочки, як ваш курник? Вистояв ту нічну бурю?»
«Ко-ко-ко, Реку, як добре, що ти прийшов!» — вигукнула квочка й підбігла з подвір’я. «Бігаю тут з самого ранку й марно шукаю своїх курчат. Той вітер їх так налякав, що вони кудись повтікали. Сподіваюся, з ними нічого не сталося.
«Не хвилюйся, квочко, я їх знайду», — сказав Рек, опустив носа до землі й почав винюхувати.
Щойно він вловив слід курчат, одразу пішов ним. Квочка нетерпляче підстрибувала позаду, все кудкудакала й кликала своїх діток.
Сліди привели Река до стайні.
«Привіт, конячки, ви не бачили тут курчат?» — спитав Рек. — «Вони точно сюди йшли.»
«Як же не бачили», – заіржав кінь. – «Вони тут, у нас. Вночі, коли на дворі вітер, вони заблукали й потрапили до нас».
З хліва вибігло ціле гурточок курчат і відразу помчало до квочки.
«Дітки мої, як я рада, що знайшла вас», — блаженно квоктала квочка і пригорнула кожне курчатко. «Дякую тобі, Реку, що допоміг їх знайти».
«Та нічого, квочко. Для того я і тут», — усміхався Рек.
«Підеш з нами на двір?» — питала квочка.
«Та ні, мені ще треба обійти інших звірят на подвір’ї. А раптом ще комусь знадобиться моя допомога?» — сказав Рек і побіг на пасовище перевіряти овечок.
