Жила-була одна мушина родина. Вони якраз обідали на запашному шматочку гною неподалік корівника й смакували. Точніше, не всі смакували. Маленька Мушка насупилась і не хотіла їсти гній.
«Фу, як воно смердить! Не розумію, чому ми не можемо полетіти он туди, в садок, де так гарно пахне їжа», — буркотіла й дзижчала маленька Мушка.
«Бо люди пильно стережуть цю їжу», — пояснив Татусь-мушка. «Ти що, хочеш, щоб тебе прогнали мухобійкою?»
«Ні, але я не хочу їсти цю гидку, смердючу гнійку», буркотіла далі Мушка.
«Ти ж моє золотце», лагідно пояснила Матуся-мушка. «Мушки ласують залишками й допомагають усе це розкладати, щоб у довкілля було гарним. А ще ми, звісно, ласуємо гноєм. Ти — мушка, тож доведеться з цим змиритися».
«А якщо я не хочу бути мушкою?» — забурмотіла маленька Мушка й полетіла геть.
Вона вмостилась на паркані біля саду. Звідти вона побачила бджіл, які літали з квітки на квітку й збирали запашний пилок із розквітлих квіток у саду.
«Я хочу бути бджолою, бо вона не мусить лазити по гною», — забубоніла Мушка й заздрісно поглядала на бджіл.
Тут до неї підлетів здоровенний шершень.
«Мушки корисні; тішся, що ти мушка. Але якщо все ж таки захочеш це змінити, я дам тобі три шершневі бажання. Бо я не простий шершень, а чарівний. Досить сказати «на шершневе бажання», і твоє бажання здійсниться. Тільки пам’ятай: хай ці бажання будуть розумними!»
Шершень полетів, а Мушка залишилася сидіти на паркані сама. Вона зовсім не замислювалася й одразу вигукнула: «На шершневе бажання, хай я буду бджілкою!»
І пух! Мушка стала бджілкою. Вона полетіла до квіточок і почала їх лагідно нюхати.
Оце вже набагато краще, ніж гній, думала собі Мушка, а зараз уже бджілка. Аж раптом до неї підлетіла інша бджілка.
— Гей, ти що тут чудиш? Маємо зібрати якомога більше пилку та мерщій у вулик, — сказала вона їй.
Отак наша Мушка-бджілка мусила цілий день збирати пилок, носити його у вулик та робити мед. Від усього цього вона так втомилася, що навіть на хвилинку не могла присісти. Вона так хотіла відпочити. Але щойно вона присіла на лавочку погрітися на сонечку, біля неї підсів якийсь чоловік.
«Обережно, ти!» – гукнула до неї її бджолина подружка. «Дивись, щоб він тебе не придавив! Ми, бджоли, можемо вжалити, але тільки один раз. А потім — помираємо.»
Мушку це налякало, вона швидко відлетіла й сіла на паркан. Бджоли гукали її, щоб вона знову бралася до роботи, але Мушка вже так втомилася! Це життя не для неї. Бути бджолою — це занадто важко.
«На шершневе слово, нехай я стану осою». Вони ж, мабуть, так не працюють», — казала Мушка.
І пиф! Замість бджоли тут сиділа оса. Вона стала більшою, стрункішою та швидшою. Оце так справжня краса! Коли вона зустріла іншу осу, одразу привіталася.
«Привіт, осочко, а що буде, якщо мене зловить людина?» — одразу питала Мушка-оса.
«Ти її вжалиш і полетиш. Ми, оси, можемо жалити скільки захочемо».
«Оце клас!»
«Та ні, не дуже,— попередила її подружка-оса.— Люди нас бояться й намагаються заманити на солоденьке у пляшки, де ми потім тонемо. Але ж ми корисні. Без нас розплодився б ще якісь інші набридливі комахи.
Комах я теж їсти не хочу. А бути людям набридливою теж не хочу — ще більше, ніж коли я була мушкою. Прошу, нехай шершні зроблять із мене знову мушку.»
І пух! З милої оси знову стала мушка. Вона долетіла додому, де на неї чекала її мушина родина.
«Мушка наша маленька, ми вже почали за тебе хвилюватися,» — сказала матуся.
«Сьогодні всіх запрошую на обід у сад, де оси надгризли яблука. Ось це ми посмакуємо!» — радів татусь.
«Сьогодні на обід не буде гною? Ура!» – зраділа мушка і разом із родиною полетіла в сад на яблука.
І от сталося так, що Мушка пораділа, що знову стала мушкою. Адже кожен має у природі своє місце, яке йому належить. Кожен у природі важливий. Навіть така маленька, непомітна мушка.
