За сімома горами і сімома ріками, на високому пагорбі в розкішному замку жила принцеса така красива, що про її чарівне обличчя шепотіли по всьому королівству. Її кімната була особливою – мала дванадцять вікон, і чим далі принцеса просувалася від першого до останнього, тим далі могла бачити. З дванадцятого вона бачила всю свою державу – від гірських вершин до найпотаємніших куточків під землею.
Принцеса була розумна і хитра і не збиралася виходити заміж за когось, хто не доведе свою кмітливість. Тому вона оголосила, що її чоловіком стане лише той, хто зможе сховатися від неї так добре, щоб вона його не виявила навіть з дванадцятого вікна. Хто зазнає невдачі, буде на сім років вигнаний з королівства.
Звістка про цей виклик поширилася далеко і широко, і багато шляхетних залицяльників намагалися досягти успіху, але марно. А принцеса цим досить розважалася, бо не поспішала виходити заміж.
Одного дня до королівства завітали три брати, які вирішили спробувати своє щастя.
Найстарший сховався в ямі, але принцеса побачила його вже з першого вікна. Середнього брата вона виявила так само легко, коли він сховався в підвалі замку. Обох вигнали.
Потім перед принцесою виступив наймолодший брат, гарний і розумний юнак на ім’я Петро, і попросив три спроби. «Якщо ти знайдеш мене і втретє, я назавжди піду», — пообіцяв він. Принцеса погодилася — цей юнак їй був симпатичний, але вона знала, що він все одно не досягне успіху.
Юнак довго розмірковував, але жодна схованка йому не здавалася достатньо доброю. Тож він узяв рушницю і вирушив до лісу на полювання, щоб прояснити думки. Підняв рушницю до плеча і прицілився на ворона, але перш ніж встиг вистрілити, ворон закричав:
«Не стріляй! Я ще буду тобі корисний.»
Петро тоді залишив ворона в спокої.
Пішов далі і в озері побачив рибу. Знову підняв рушницю, але риба йому сказала:
«Не стріляй! Одного разу я тобі допоможу.»
І так він залишив її плавати.
На лісовій стежці він зустрів кульгаву лисицю. Він націлився на неї, але лисиця благально просила:
«Не стріляй! Натомість витягни мені колючку з лапки.»
Юнак їй допоміг, і лисиця за це пообіцяла, що коли він буде в біді, вона прийде йому на допомогу.
День добігав кінця, а він все ще не мав жодного сховку. Тоді він згадав про ворона і покликав його. Птах приніс йому яйце, розбив його, сховав юнака всередину і знову з’єднав шкаралупи. Потім яйце відніс у гніздо і сів на нього.
Наступного дня принцеса почала шукати. Заглядала з першого вікна – нічого. З другого – все ще нічого. Підійшла до третього, четвертого, п’ятого… Аж з одинадцятого вікна побачила щось підозріле в гнізді ворона. Негайно наказала розбити яйце і виявила юнака.
Для другої спроби Петро попросив рибу сховати його. Вона сховала його у своєму череві і занурилася на дно озера. Цього разу принцеса мусила дійти аж до дванадцятого вікна, щоб його виявити. «У тебе залишилася лише одна спроба», – попередила вона.
Юнак у відчаї звернувся до лисиці. Вона занурилася в лісове джерело, і коли виринула, стала шляхетним купцем. «Тепер занурся ти», – запросила юнака. Той її послухав – і вмить перетворився на чарівну морську свинку.
Купець з морською свинкою вирушив до міста, і незабаром про них почула й принцеса. Коли вона побачила пухнасту тваринку, забажала її мати і негайно купила. Лисиця-купець нахилилася до юнака і прошепотіла йому: «Коли принцеса піде дивитися з вікон, сховайся під її косу.»
Принцеса знову почала шукати. З першого вікна нічого. З другого нічого. І так це тривало, поки всі одинадцять вікон не були зачинені. Тремтячи, вона підійшла до останнього, але марно озиралася. З відразою зачинила вікно, і в ту мить відчула, як щось ворухнулося під її косою.
Вона схопила маленьке морське свиняче, кинула його об землю і вигукнула:
«Зникни з моїх очей!»
Юнак побіг до криниці, занурився в неї і повернувся до своєї подоби. Лисиця усміхнулася йому і з побажанням щастя побігла назад до лісу.
Він повернувся до замку, і принцеса, хоч трохи роздратована, мусила визнати, що він виконав її умови. І що більше – він їй сподобався. Так відбулося велике весілля, яке святкували сім днів і сім ночей. Про те, як він сховався, принцесі він ніколи не розповів – все одно вона б йому не повірила.
Принцеса зрозуміла, що своїми примхами мало не зіпсувала своє щастя, і стала розсудливою молодою дамою та мудрою королевою. Молодий Петро з добрим серцем був хорошим чоловіком і королем. І так вони жили щасливо до самої смерті.
