Жила-була одна дівчинка, яку звали Іванка. Вона ніколи не сперечалася, завжди була охайно вдягнена і чиста, лише одна річ у цій дівчинці була дуже неприємна. Іванка висовувала язик на всіх людей.
Напевно, ви думаєте, що діти іноді так роблять і не мають на увазі нічого поганого. Але Іванка висовувала язик на кожного, кого зустрічала, постійно і всюди. Навіть у школі під час уроків вона висовувала язик на вчительку.
Мама з татом були дуже засмучені через це. Іванці пояснювали, що висовувати язик — це неввічливо і що так робити не слід. Але могли говорити скільки завгодно, Іванка все одно висовувала язик. Коли вони переходили дорогу, вона висовувала язик на водіїв, які стояли перед переходом. У магазині замість привітання вона висовувала язик на продавчиню. У лікаря замість привітання вона спочатку висунула язик на медсестру, а потім і на лікарку. І найгірше це було в школі. На вчительку вона висовувала язик вранці замість привітання, а потім ще багато разів під час уроків.
Іванку з того постійного висування язика на диво нічого не боліло. Вона вже настільки його натренувала, що він навіть був більший і довший, ніж у інших дітей у класі. Ніхто вже й не пам’ятав, як усе це почалося. Мама думає, що Іванка почала висовувати язик одразу, як народилася. Тато ж вважає, що все це почалося пізніше, коли Іванка почала говорити. Замість перших слів вона відразу висовувала язик. Одне було певне: як тільки Іванка вперше висунула язик, вона робила це постійно. І навмисно.
Мама з татом сподівалися, що Іванка з часом з цього виросте, якщо не звертатимуть уваги. Але цього не сталося. Навпаки, її висування язика почало погіршуватися. Іванка висувала язик навіть на тварин, і ще до того ж робила пальцями довгий ніс.
«Так далі не можна, Іванко,» сказав одного разу тато. «Язик нікому не висувають. До того ж ти його висуваєш так часто, що він вже майже постійно стирчить з рота. Ти хочеш виглядати як задиханий сенбернар?»
«Тю,» сказала Іванка і висунула на тата язик. До того ж зробила довгий ніс.
«З мамою ми сьогодні запросили до нас додому лікаря Плайзака, він, можливо, тебе з цього вилікує.»
Як тато сказав, так і сталося. Після обіду до Іванки додому прийшов лікар. Це був високий і худий чоловік, у якого з рота звисав довгий язик. Він сягав йому аж до пояса. Коли він побачив, як усі на нього здивовано дивляться, усміхнувся і сказав:
«Дивитесь на мій язик? З дитинства я його тренував на людях. Ось так він у мене виріс.»
Потім лікар Плайзак витер рот хустинкою, бо з висунутим язиком важко ковтати слину, і подивився на Іванку. Та показово висунула на нього язик. Лікар кивнув і витягнув з лікарської сумки різні інструменти. Спочатку він оглянув висунутий язик Іванки за допомогою особливого світла. Потім витягнув язиковий тримач, щоб утримати язик Іванки натягнутим. Другою рукою він витягнув лінійку і виміряв язик. Коли закінчив, відпустив язик Іванки. Вона знову висунула його на нього, але пан лікар вже щось писав на шматочку паперу.
„Якщо ваша Іванка буде так часто висовувати язик, як я, то станеться те ж саме. Вже зараз її язик на три сантиметри довший, ніж нормально.“
„Чи можна це вилікувати?“ запитала мама.
„Це невиліковний випадок. Її язик з часом виросте аж до підлоги,“ сказав лікар Плайзак, згорнув язик у нагрудну кишеню своєї лікарської халати і пішов.
Пізніше втекли і мама з татом, щоб не дивитися, як їхня дівчинка перетворюється на слюнявого сенбернара з язиком аж до підлоги.
Іванці це зовсім не заважало, адже ніхто не змушував її до ввічливої поведінки, і вона могла робити, що хотіла. Вона далі висовувала язик на людей і на тварин. Висовувала язик навіть уві сні. Їй зовсім не заважало, що одного разу він виросте і вона буде тягати його по землі.
Тому, любі діти, двічі добре подумайте, як ви будете ставитися до інших. Висовування язика є дуже невихованим і неприємним, щоб ви потім не закінчили, як та невиправна Іванка.
