Поліна та її магія

У кінці містечка стояв високий багатоквартирний будинок. Він мав кілька поверхів. Але на останньому, восьмому, поверсі було щось особливе. Вікна на цьому поверсі були прикрашені красивими кольоровими фіранками. Вони виблискували на всі боки від кожного проблиску сонячного світла. Іноді здавалося, що в цих вікнах з’являються блискавки і дивні кольори, що світяться. Хто там жив? Там жила дівчинка на ім’я Поліна. Але вона була не просто дівчинка. Вона була гарною і доброю відьмою.

З першого погляду було видно, що її ніхто не боїться. Вона була висока, худорлява і молода. Її світле кучеряве волосся завивалося кільцями. Чорні окуляри допомагали їй виглядати трохи суворою. А коли вона посміхалася, в її роті спалахували яскраві брекети. Вона подобалася всім, бо буквально зачаровувала своєю добродушною вдачею і милою посмішкою.

Казка на ніч - Поліна та її магія
Поліна та її магія

У своїй квартирі на восьмому поверсі вона вирощувала на балконі кілька трав і зберігала багато камінців, квітів і спецій, з яких робила зілля. На полиці вона тримала товсту книгу з рецептами та магічними приказками. Щоразу, коли вона хотіла використати свої заклинання, вона шукала в ній рецепт і починала готувати. А оскільки вона гарно співала, то завжди наспівувала своє прислів’я. Це було її правилом.

Одного разу наша юна відьма Поліна гуляла містом і побачила те, що застало її зненацька. На дитячому майданчику сиділо кілька дітей. Вони гралися разом, окремо від інших. Видно було, що їм було сумно. Поліна підійшла до них, сіла поруч і запитала: “Привіт, як ви? Мені здається, чи щось сталося?”. Одна з дітей витерла сльози і почала пояснювати: “Знаєш, наша люба відьмо, я не думаю, що навіть ти можеш з цим щось зробити. Нам сумно, тому що інші не хочуть з нами гратися. Тому що ми негарно виглядаємо. Поглянь, у декого з нас потворні родимки, дехто надто низький, а дехто надто високий”. “Але це не причина, щоб не подобатися іншим і щоб нас не помічали. Не хвилюйся, я цього не допущу”. сказала Поліна і швидко пішла до свого будинку.

Вона одразу ж взяла книгу заклинань, погортала її і прочитала. “Ось воно, я знайшла!” тріумфально вигукнула вона. Вона взяла горщик. Всипала туди трави. Потім додала трохи спецій. Вона поклала навколо горщика кольорові камінці. Вона взяла хустку, помахала нею навколо горщика і почала співати: “Коли ти подивишся на світ навколо нас завтра, ти побачиш велич усієї краси. Тож не бійся і знайомся з людьми, які тебе оточують, це лише твоя боротьба, тож не думай про себе”. На цю пісню відчинилися вікна. Вітер затріпотів шторами. Він пронісся по квартирі, а потім закрутився вихором навколо каструлі. Шарф піднявся, і вітер здув у нього чарівний блискучий порошок з горщика.

Відьма Поліна взяла шарф з порошком у руку. Вона підійшла до відчиненого вікна на своєму восьмому поверсі і розвіяла порошок по місту. Вітер розносив його все далі і далі в усі куточки. Він потрапляв на кожну людину. У цей момент всі люди почали дружити один з одним. Красиві і не дуже. А чому? Поліна зачаклувала такий порошок, що коли він потрапляв на когось, то він бачив цю людину такою, якою вона була всередині. Тож якщо хтось виглядає смішно, наприклад, мав кривий ніс чи великі вуха, інші все одно бачили в ньому гарну людину. Вони не бачили дивного носа чи вух. Тому що у нього було гарне серце і риси обличчя. Наша улюблена відьма допомагала людям нашого міста.

Поліна досі живе у високому будинку на краю міста. Вона чаклує, заклинає і наглядає за людьми у своєму місті. Вона допомагає їм своєю магією, вчить людей радіти дрібницям і бачити хороше в інших. Кожного разу, коли в її вікні опускаються штори і з’являються блискучі кольори, всі знають, що наша дорога Поліна починає чаклувати. І не тільки своєю чарівною посмішкою.

4.7/5 - (62 votes)

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *