Королівський забіг

В одній казковій країні не знайшлося жодного чаклуна, настільки злого, щоб йому хотілося викрадати й зачаровувати принцес, та й жодного дракона, настільки голодного, щоб він хотів їсти принцес і лицарів.

Усі відьми тут були надто ледачі, щоб чаклувати. А в тому королівстві була страшна нудьга. І от якось Король вигадав для своїх підданих трохи розваг. 

«Дорогі піддані, оголошую забіг нашим королівством! Кожен, у кого є якийсь транспорт, хай приходить до мого замку рівно опівдні», — оголосив Король.

Він попросив чаклуна з гір начаклувати йому гарний позашляховик і вже приготувався до старту, чекаючи, поки прибудуть інші казкові герої.

Не минуло й багато часу, як до замку почали з’їжджатися учасники забігу. Зібралося їх аж десятеро. У королівстві була така нудьга, що кожен, хто почув, що тут нарешті щось відбувається, одразу поспішав долучитися або хоча б подивитися як глядач.

Другою слідом за королем приїхала принцеса Маня на самокаті. Третім прилетів лицар Мозоль верхи на коні. Четвертим прибув Чаклун на мотоциклі. Час від часу лунав постріл — з вихлопної труби в нього щось стріляло. Він вже давно не чаклував, тож мотоцикл був не дуже слухняний. Сподівається, що у нього вийде пробігти цей забіг. Як п’ятим учасником забігу зареєструвався водяник Бульбуль на роликових ковзанах. 

А оскільки бажаючих взяти участь у забігу було багато, з’явилася шоста учасниця – дівчинка в червоній шапочці на вовкові. Так, ви правильно здогадались, це була Червона Шапочка. Слідом за нею приїхала Баба-Ядуха й показувала всім свій дивовижний візок, який тягли шість чорних котів. Але восьма учасниця, Добра Фея, повністю затулила її візок своїм гарбузовим екіпажем, запряженим двома білими кіньми. Може, вони встигнуть закінчити забіг до опівночі, інакше її чари зникнуть, і карета стане гарбузом, а коні — мишами. 

Несподівано пролунав гуркіт мотора. То до учасників під’їхав квадроцикл, а на ньому — Чорт. 

Але постривайте! У нас лише дев’ять учасників? А де ж десятий? За якийсь час на лижах доплентався Іванко-дурень. Йому йшлося тяжко, бо не було снігу. А як ми знаємо, без снігу лижі не їдуть.

Все ж таки, учасники готові, і забіг може початися! Королівські слуги дали старт, і всі десятеро учасників кинулися вперед. Але водяник Бульбуль одразу на повороті під замком на роликах занісся, зламав колесо й опинився на дупі просто на тротуарі перед цукернею. На цьому для нього забіг закінчився, тож він пішов бодай торт з’їсти.

У забігу залишилося дев’ятеро учасників. Вони виїхали з міста й помчали лісом. На чолі мчав чорт на чортячому квадроциклі так шалено, що за ним лишалась розорана дорога. Король на позашляховику тримався просто за ним. За ними гнався чаклун на мотоциклі. А Добра Фея теж не відставала й саме обганяла Червону Шапочку на вовкові. 

«Додавай, вовче, нас обганяють!» — кликала Червона Шапочка.

«Роблю, що можу», — бурчав вовк.

Він ледве встигав, бо ззаду до них вже підбирався лицар Мозоль на коні. Він якраз обігнав Бабу-Ядуху й налякав її кішок. Кішки зупинилися, і поки відьма їх заспокоїла, усі порозбігалися по лісі. На цьому для Баби-Ядухи забіг закінчився. Вона ще не знайшла жодної кішки, як її вже обігнала принцеса на самокаті. А де ж подівся Іванко-дурень на лижах? Він ще навіть до лісу не доїхав. Він тільки шкреб лижами по міських дорогах, де помахав у вікно кондитерської водяному, який наминав еклер.

Від лісу забіг пролягав берегом між двома ставками та лукою. Квадроцикл із чортом так прогуркотів, що риби у ставку аж затремтіли. За ним їхала машина з королем. А Чаклун на мотоциклі, правда, пішов у занос і з’їхав у ставок. Він усе ще не здавався й намагався витягти мотоцикл із води на дорогу, коли його обігнала Добра Фея.

«Гей, ти не могла б виконати моє бажання і витягти мені мотоцикл із води?» – кричав їй чаклун.

«Чаклувати ти й сам умієш, дядечку», – засміялася Добра Фея й помахала йому.

«Ой, справді», – вдарив себе по чолу Чаклун і почав махати руками, щоб витягти мотоцикл із води на дорогу.

Він ще не встиг закінчити, як повз пробіг вовк із Червоною Шапочкою, проскакав лицар на коні, а за ними проїхала принцеса на самокаті. 

«Нарешті в дорозі», – похвалив себе Чаклун, сів на мотоцикл, та що це? Замість мотора щось хрипнуло – й усе, нічого не сталося. Мотоцикли на воді не їздять, а цей добряче напився зі ставка. Це так просто Чаклун не полагодить, а про чари, щоб висушити мотоцикл, у злості й забув. На цьому для нього забіг закінчився. А де ж Іванко-дурник? Він нарешті на лижах добрів до лісу. Отже, у забігу залишилося сім учасників.

За лукою на учасників чекав крутий підйом до скель, де жив дракон. Чортові на його квадроциклі це не було проблемою. І король на своєму позашляховику без проблем подолав крутий пагорб. Кіням вже так добре не йшло, але Добра Фея змахнула паличкою, начаклувала їм діамантові підкови — й вони заскочили на гору. 

«Я здаюся», — захекав вовк під пагорбом. Далі бігти він уже не міг — був надто втомлений. А коли побачив цю гору, взагалі передумав змагатися далі. Разом із Червоненькою він спостерігав, як впорається лицар на коні. Але у того не було діамантових підків, тож він залишився під горою разом із ними. Принцеса впоралася зовсім легко. Вона закинула самокат на плече і пішла вгору пішки. Ось так пагорб вибив одразу двох учасників забігу. А може навіть трьох? Де ж той Іванко-дурник? Ага, ось уже він виїжджає з лісу до ставка, а трава намотується йому на лижі. Йому варто поспішати.

П’ятьох учасників чекав стрімкий спуск униз до села. Чорт мчав як шалений, тому в селі не встиг загальмувати на повороті. Він влетів у стодолу і разом з квадроциклом зарився в сіно. Селянин ще й пригостив його мітлою за те, що той завалив йому пів стодоли. 

Король був у захваті, бо нарешті став першим, як і личить королю. Та радів він цьому недовго. Добра фея вже йшла йому по п’ятах. Її коні були дивовижно швидкі. І принцеса надолужила відставання, на самокаті з гори воно котиться само собою. Тільки той Іванко. Де ж він знову пропав? Все добре, у ставок він не впав. Тепер він закинув лижі на плечі й дереться з ними на гору. Отже, у нас чотири бігунці. Хто ж виграє?

За селом дорога завертала назад до міста. Але вона проходила через хиткий міст, який колись-давно збудував дідусь короля — як короткий шлях через болото. Король чудово знав, що треба уповільнити хід, бо інакше машина впаде з мосту. Добра фея цим скористалася й погнала коня, як скажена. А потім за це й поплатилася. Між дерев’яними балками мосту в неї застрягло колесо карети й відламалося. 

«Я зараз це полагоджу, я полагоджу», буркотіла Фея і намагалася придумати чарівне закляття, яке б могло полагодити колесо.

«Привіт, Феє, хочеш допоможу?» — гукнула принцеса, коли проїжджала повз на самокаті.

«Дякую, принцесо, але, мабуть, визнаю поразку. Може, наступного разу мені більше пощастить», — сказала Фея.

А де ж той Іванко-дурник знову подівся?! Він на вершині гори й саме лижує вниз по скелі. Йому пощастило — скеля там гладенька, тож він швиденько мчить. Він швидко спускається до села, де торкається ногами дороги, щоб якнайшвидше бути біля мосту.

Троє учасників забігу мчать далі. Скоро з’явиться фінішна пряма. Король уже уявляв собі, як отримає медаль за перше місце, що зовсім забув дивитися на дорогу й залетів із машиною у кущі. Колеса зависли на гілці у повітрі, тому він не міг виїхати.

«Оце так невдача! Уже ж було в кишені», — бурмотів він і бігав навколо своєї машинки.

«Сідай, королівський тату. Самокат достатньо великий для нас обох, допоможеш мені відштовхуватися, я вже зовсім втомилася», — гукала принцеса, дочекалася, поки король підстрибне до неї на самокат, і разом вони мчали фінішною прямою до фінішу. 

«Слава! Слава!» — радісно вигукували люди, коли принцеса прибула на фініш першою й єдиною. «Принцесі належить медаль!»

Але постривайте! Єдиною? Де там. У забігу лишився ще один учасник. Якраз зараз він на лижах перевалювався через міст і котився до фінішної прямої. Ну, котився він десь так, як шістсот равликів на перегонах. 

І от, коли сонце вже хилилося до заходу, Іванко-дурник нарешті дістався фінішу. Але люди вже розійшлися — хто ж буде чекати якогось нездару, який улітку для забігу замість транспорту вибирає лижі для снігу. Проте наступного дня він отримав від Короля хоча б маленьку медаль за наполегливість. Такого не щодня побачиш: щоб хтось зміг подолати стільки перешкод на лижах улітку й не здався.